Профілактика та лікування післяопераційної ранової інфекції і гнійно-запальних захворювань м’яких тканин

Міністерство охорони здоров’я України

Національний медичний університет ім. О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

 

Желіба Микола Дмитрович

 

УДК: 616-089. 168. 1-06: 616. -002. 3-084-059

  

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному медичному університеті ім. М. І. Пирогова МОЗ України.

Науковий консультант: Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Палій Гордій Кіндратович, завідувач кафедри мікробіології, вірусології та імунології Вінницького державного медичного університету ім. М. І. Пирогова МОЗ України

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор медичних наук, професор Братусь Василь Дмитрович, професор кафедри факультетської хірургії Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця МОЗ України доктор медичних наук, професор Даценко Борис Макарович, завідувач кафедри хірургії і проктології Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України доктор медичних наук, професор Василюк Михайло Дмитрович, завідувач кафедри факультетської хірургії Івано-Франківської медичної академії МОЗ України. 

Провідна установа: Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України.

Захист відбудеться 21 березня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 003. 03 при Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця МОЗ України.

Адреса: 01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка, 17, хірургічний корпус КЛ №18

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця за адресою: 01057, м. Київ-57, вул. Зоологічна 3.

 

 

Актуальність теми. Профілактика і лікування гнійно-запальних захворювань та інфекційних післяопераційних ускладнень продовжують залишатись однією з важливих проблем хірургії. Хворі з гнійною патологією складають 28-40% від загальної кількості пацієнтів хірургічних відділень В. И. Стручков, 1987; Б. М. Даценко, 1995; Г. А. Измайлов, С. Г. Измайлов, 1997. В загальній структурі внутрішньолікарняної інфекції майже 95% випадків припадають на післяопераційні ускладнення М. В. Гринев, 1999, з яких 30-35% виникають після абдомінальних втручань Э. В. Горшевикова, 1999; А. А. Грінберг, С. Н. Гусятин, 2000. Найбільш частим ускладненням після- операційного періоду є нагноєння рани, яке становить від 2-3 до 30% О. Б. Зубков и соавт., 19995; А. А. Шалимов и соавт., 2000; G. Privitera et al., 1992, особливо після апендектомії В. С. Земсков и соавт., 1992; В. В. Жебровский и соавт., 1995; Г. Г. Мелик-Дадаева, В. К. Гостищев, 1997; В. В. Бойко и соавт., 1998; В. В. Грубник и соавт., 1998. Летальність при гнійній інфекції та її ускладненнях, особливо при сепсисі і септичному шоку, на протязі останніх 25-30 років практично не зменшується і становить від 40 до 60% С. А. Шалимов и соавт., 1985; А. В. Колесник та ін., 1995; В. Ф. Саєнко, 1997; 1999; А. И. Трещинский, 1997; A. Gravett et al., 1987.

Тривалий час для профілактики післяопераційних інфекційних ускладнень і лікування гнійно-запальних захворювань успішно застосовуються антибіотики В. Ф. Саенко и соавт., 1992; 1997; Б. Брискин, 1998; В. К. Огоновський, 1998. З роками широке використання антибактеріальних засобів, насамперед антибіотиків, призвело до корінних змін в етіологічній структурі хірургічної інфекції – зросла роль анаеробних збудників у вигляді асоціацій з грампозитивними і грамнегативними мікроорганізмами, стійкими до більшості антибіотиків, Т. И. Тамм и соавт., 1995; Б. М. Даценко и соавт., 1996; В. К. Гостищев, Н. Н. Омельяновский, 1997; R. J. Howard, R. R. Simmors, 1995 та грибів родини Candida В. Ф. Саенко и соавт., 1998; Э. В. Горшевикова, 1999. До числа етіологічних факторів стали відносити бактерії, які раніше вважалися банальними сапрофітами М. В. Гринев, 1998; Э. В. Горшевикова, 1999; А. Ю. Миронов и соавт., 2000; Л. В. Тропко, 2000. В останні роки відмічено, що 90% стафілококів є полірезистентними до антибіотиків Н. А. Семина и соавт., 1990; И. Н. Слабко и соавт., 1994. Це стало головною причиною неефективного використання антибіотиків і потребує внесення корективів у стратегію і тактику профілактики й лікування гнійно-запальних захворювань. В умовах широкого розповсюдження множинно стійких до антибіотиків штамів бактерій та пов’язаної з цим малою ефективністю антибіотикотерапії й антибіотико- профілактики, настала необхідність більш інтенсивних пошуків нових антисептичних препаратів, до багатьох з яких збудники гнійної інфекції ще зберегли високий рівень та широкий спектр чутливості Ю. К. Абаев и соавт., 2000; В. Е. Капуцкий и соавт., 2000.

Важкість перебігу гнійно-септичних процесів в значній мірі залежить від вираженості ендогенної інтоксикації, пов’язаної зі всмоктуванням продуктів розпаду некротичних тканин, токсинів мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин. Однак, існуючі технічні методи хірургічної обробки гнійної рани та екстракорпоральної детоксикації організму потребують технічно складних апаратів і дорогих сорбентів, в зв’язку з чим існує необхідність подальшого активного пошуку нових ефективних дешевих вітчизняних лікарських засобів, які б мали комплексну антимікробну, некролітичну та детоксикуючу дію [І. І. Геращенко, 1997; О. И. Бондарчук и соавт., 1998; С. П. Глянцев, 1998; Б. М. Даценко и соавт.. 2000; Y. Savada et al., 1990].

Нагноєння ран після “чистих” та “умовно чистих”