Профілактика та лікування післяопераційної ранової інфекції і гнійно-запальних захворювань м’яких тканин

Виявлений ефект враховано в процесі розробки складу антисептичної композиції під умовною назвою “Палісан”, до складу якої, поряд з декаметоксином і перекисом водню, входить і поліглюкін. Введення до складу композиції поліглюкіну підвищило її осмотичну та стимулюючу дію і не вплинуло на активність антисептиків.

Результати дослідження антисептичної дії палісану на мікроорганізми і токсичної дії на макроорганізм дали підставу рекомендувати його для застосування в хірургічній практиці для обробки та лікування інфікованих ран.

Переважаюча більшість хворих з гнійно-запальними захворюваннями та інфекційними ускладненнями інших захворювань потребують оперативного лікування. Успіх оперативного лікування забезпечується ретельним виконанням наступних умов: вибір методу знеболювання, вибір хірургічного доступу, некректомія і санація гнійного осередку, адекватне дренування.

Первинна хірургічна обробка гнійного осередку виконана у 805 (83, 5%) із 964 хворих, які знаходилися під нашим спостереженням. У 16, 5% хворих були інфіковані післяопераційні та випадкові рани, що не потребували оперативного лікування.

Місцева інфільтраційна або провідникова анестезія застосовувалася у 135 (16, 7%) хворих. Переважно це стосувалося оперативних втручань з приводу абсцедувавших фурункулів, гідраденітів, атером, що нагноїлися, дрібних абсцесів і поверхневих форм панариціїв.

Оперативне лікування фурункулів полягало в розсіченні шкіри, видаленні гнійно-некротичного стрижня й обробки порожнини 3% розчином перекису водню та іншим антисептиком. При карбункулах шкіру розсікали хрестоподібно у межах запального інфільтрату, висікали мертві ділянки, а життєздатні – відсепаровували і розводили.

Флегмони розкривали декількома або одним достатньо довгим розрізом щоб цілком розкрити уражену ділянку. Розплавлену, тьмяну, просочену гноєм або каламутним ексудатом жирову клітковину, в якій локалізуються інфільтрати або дрібні абсцеси, висікали до здорових тканин. При необхідності широко розсікали апоневроз для декомпресії м'язів. Особливо це стосується анаеробних флегмон, коли поширення процесу йде саме по апоневрозу та фасціальних просторах і радикальне висічення уражених тканин – єдиний ефективний лікувальний метод.

Некротичні тканини, по можливості, висікали в межах здорових тканин. Ступінь життєздатності тканин під час операції визначали на підставі узвичаєних клінічних ознак: наявність видимої деструкції тканин, зміна її кольору, просочування гнійним або каламутним серозним ексудатом, відсутність блиску або скорочення м'язових волокон, ступінь кровоточивості. Достовірною ознакою життєздатності тканин була багата капілярна кровотеча, а для м'язів – характерний блиск і посмикування при подразненні.

Оперативна тактика при панариціях залежала від розташування запального осередку. Якщо гнійний процес локалізувався у зоні дистальної фаланги пальця, то використовували клюшкоподібний розтин. При локалізації його у ділянці середньої або проксимальної фаланг наносили бічні розтини. У хворих тендовагінітом застосовували розтин посередині між долонною і тильною поверхнями пальців. При ураженні сухожилків II, III, IV пальців для розтину проксимального завороту синовіальної піхви додатково розрізали шкіру між колопальцевими узвишшями дистального відділу долоні. Важкий перебіг панариція був показанням до виконання невідкладного оперативного втручання, під час якого проводили ретельну некректомію, при наявності секвестрів – секвестректомію. У випадках пандактиліту доводилося вдаватися до ампутації пальців.

Для розкривання абсцесів, особливо коли утворилася піогенна оболонка, ми використовували один або кілька розрізів шкіри, достатніх для ревізії пальцем і створення адекватного відтоку ранових виділень. Після ревізії порожнини через розрізи у верхньому та нижньому полюсах абсцесу вводили трубчасті дренажі. Для створення герметичності рани ушивали до трубок. Через верхню трубку порожнину заповнювали 0, 05% розчином декаметоксину на 3% розчині натрію хлориду або іншим антисептиком і трубки затискали гвинтовими затискачами. Через 5-6 годин вміст порожнини випускали і знову заповнювали її свіжим розчином антисептика. Запропонована нами методика дозволяє, не міняючи пов'язки, постійно обновляли антисептик, що заповнює порожнину, рідко і безболісно змінювати пов'язку та, на відміну від методу постійного краплинного зрошення, не потребує тривалого перебування хворого у ліжку під час процедури, заощаджує антисептик.

Хірургічна обробка інфікованої рани полягала в достатньо широкому розсіченні, щоб цілком розкрити рану і зробити повноцінну ревізію під час якої видаляли сторонні тіла, висікали некротичні тканини, обробляли антисептиками, дренували.

З метою покращення результатів оперативного лікування гнійних осередків у післяопераційному періоді застосовуються різні антисептичні засоби, в тому числі і розчини антисептиків.

Аналіз отриманих результатів лікування гнійних ран у І фазі ранового процесу показав, що застосування 0, 02% розчину етонію прискорює очищення рани у порівнянні з традиційними засобами, проте в цьому відношенні він значно поступається 0, 05% розчину хлоргексидину біглюконату. При використанні 0, 05% розчину декаметоксину терміни очищення рани, появи грануляцій і початку крайової епітелізації скорочуються більш ніж на 1, 5 доби у порівнянні з цими ж показниками при лікуванні традиційними засобами і майже на добу в порівнянні з 0, 05% розчином хлоргексидину біглюконату (табл. 4). Найбільш ефективним в лікуванні гнійних ран виявився багатокомпонентний антисептик “Палісан”, при використанні якого істотно скоротилися терміни некролізу, появи грануляцій і початку крайової епітелізації в порівнянні з іншими антисептиками.

 

Таблиця 4