Прикметники зi значенням узагальненої позитивної оцiнки як фрагмент мовної картини світу (на матеріалі російської, української та англійської мов)

У загальних висновках підсумовуються результати дисертаційного дослідження, окреслюються можливі напрямки проведення подальших наукових пошукiв у галузі вивчення оцінки як мовної категорії.

Список використаних джерел мiстить 252 працi вітчизняних і зарубіжних авторів. Список джерел ілюстративного матеріалу включає 19 праць російською, українською й англійською мовами. Лексикографічні джерела представлені 37 найменуваннями.

Додатки включають дві таблиці: “Класифікація понять (по Р. Халлігу і В. фон Вартбургу) ” і “Словникові статті лексем хороший (рос.), добрий (укр.), good (англ.) ”.

 

 

Інтерес лінгвістів до проблем оцінної семантики (в межах аксіологічної лексики) зумовлений тим, що оцiнне значення втілено в конкретні мовні структури; iснують цілі шари лексики, призначені для вираження оцінки. Це, в першу чергу, прикметники та прислівники (О. М. Вольф). Якщо раніше оцінка вважалася занадто суб'єктивним i варіативним об'єктом і, отже, таким, що не піддається серйозному аналізу, щоб стати предметом дослідження і встановлення закономірностей, то тепер стає все ясніше, що оцінні установки є “виразними й послідовними факторами, на які лінгвіст може спиратися” (Р. Белл) у спробах пояснити складні й багаті явища людської мови.

Огляд і аналіз логічного, філософського і психологічного аспектів оцінки дозволив виявити її суттєві з позицій лінгвістики властивості. Логіка виділяє складові елементи оцінного судження, визначає співвідношення “справжнього” й “несправжнього”, “симетричного” й “несиметричного”; підкреслює необхідність послідовного впорядкування й систематизації лексики (A. J. Ayer, R. M. Hear, G. E. Moore, P. T. Geach, A. Wierzbicka). Осмислення філософських категорій пізнання, розкриття їхнього смислового змісту дало можливість визначити місце оцінки у межах категорії відношення, визначити зв'язок з поняттями цінність і ціннісні відношення, виявити не виділені в словниках категоріальні й родові значення, уточнити відображення у смислової стороні мови організації об'єктивного світу (О. П. Шептулин, Ж. П. Соколовская). Оцінка у вивченні її психологією постає перед нами як єдність суб'єктивного й об'єктивного, а процес оцінки – як специфічний акт відображення, за допомогою якого виражається відношення суб'єкта до об'єкта (О. M. Вольф, Н. Д. Арутюнова).

У дослiдженнi вивчення оцінки в лінгвістичному аспекті проводиться на основі таких теоретичних принципів: лексичне значення слова (ЛЗС) розглядається нами з урахуванням основних членувань структури мовної системи (рiвнi, яруси, аспекти). Центральне місце в концепції слова посiдає положення про його багатозначність; під семантичною структурою лексеми розуміються кілька взаємозалежних значень. Оцінне значення характеризується градуальністю (тобто можливістю розташування на певній шкалі) та співвіднесеністю зі стереотипами, еталонними уявленнями носіїв мови про світ. Це дозволяє виділити в мовній картині світу особливий фрагмент, відповідальний за вираження позитивного відношення членів лінгвосоціуму до явищ навколишнього світу. Оцінна лексика, що наповнює фрагменти національних МКС, характеризується як універсальними, так і специфічними ознаками. Універсальні ознаки зумовлені антропоцентричністю мови, єдністю психологічних основ сприйняття й відображення світу; специфічні – свідчать про особливості розуміння та класифікації явищ довколишнього світу рiзними етносами.

Порівняльне дослідження оцінної семантики здійснюється на матеріалі якісних прикметників російської, української та англійської мов. Орієнтація працi саме на якісні прикметники, що виражають узагальнену позитивну оцінку, зумовлена низкою причин.

По-перше, за даними частотного словника Е. Штейнфельдт, прикметники належать до однієї з найвагоміших частин мови. Їхня доля

у реєстрi словника складає 15, 48% (для порівняння: іменники – 37, 46%, дієслова – 24, 74%, прислівники – 6, 88%; дієприкметники – 8, 36%, доля інших частин мови (займенників, прийменників, числівників) складає не більше 0, 33%.

По-друге, прикметники в абсолютній формі (вихідній для творення більшості прикметників у формі вищого або найвищого ступеня), загальним виразом якої зазвичай слугують слова “хороший/поганий”, завжди припускають існування оцінного стереотипу чи оцінної шкали, що діють у даному лінгвосоціумі. На необхідність вивчення абсолютної форми загальнооцінних позитивних прикметників указувала О. М. Вольф, зауважуючи, що на абсолютну оцінку в лінгвістичних дослідженнях здебiльшого звертають мало уваги, тоді як порівняльна оцінка досліджена краще.

По-третє, у мові існує загальний соціопсихічний напрям мовної норми на хороше, позитивне (Т. М. Ніколаєва, Н. Д. Арутюнова, А. Вежбицька). Позитивна скерованність світу людини, на думку Н. Д. Арутюнової, може бути пов'язана з тим, що у житті погане більш багатолике, ніж хороше, оскільки воно відповідає необмеженим можливостям відступити від норми, а хороше співвідноситься з нормою.

По-четверте, аксіологічні (оцінні) установки зв'язують мовні (семантика слів, висловлювань) і позамовні (соціокультурні умови) фактори i належать до суттєвих моментів матеріальних і культурних традицій, властивих кожнiй людськiй спільнотi.

Труднощі в упорядкуванні та систематизації лексико-семантичного ярусу мови є загальновідомими. В даній роботі пропонується зіставлення не окремих, ізольованих, вихоплених із системного оточення слів, а семантичного об'єднання – лексико-семантичної підгрупи “загальнооцінних” (О. М. Вольф) прикметників позитивної оцiнки, визначається місце підгрупи в запропонованій