+3 8(066) 185-39-18
fДодатку В. Дослідження проводилося 5 грудня 2014 року.
За результатами анкети по виявленню учнів із девіантної поведінкою було встановлено наступне:
Випробувані за рівнем проявів девіантної поведінки розділилися на:
благополучні учні – 31%;
учні з 1-шим ступенем девіантності – 37%;
учні з 2-гим ступенем девіантності – 24%
учні з 3-тім ступенем девіантності – 9%;
Результати дослідження учнів за рівнем девіантності представлені на Рисунку 1. 1
Рис. 1. 1 Ступені девіантності
Отже, з результатів дослідження ми встановили, що 70% учнів, які брали участь в нашому дослідженні мають прояви девіантної поведінки, причому 37% мають перший ступінь девіантності, що ми можемо побачити з вище наведеної діаграми. В основному це учні з успішною задовільністю, але в них проявляється «нестандартність» характеру, слабка самокритика і вимогливість до себе. Половина цих учнів мають статус неформального лідера в класі, та користуються певною популярністю серед інших учнів в школі.
2-гий ступінь девіантної поведінки мають 11 учнів, їм притаманні такі явища, як егоцентричність, завищена самооцінка, рівень вимог до інших, більший ніж до себе. Також присутнє негативне ставлення до школи та несприйняття педагогічних дій.
9% займають учні з третім ступенем девіантності. Для них характерна: протидія виховному процесу; поведінка на межі правопорушення; негативне відношення до школи, до однолітків, до норм моралі; яскраво виражена негативна спрямованість.
Решта учнів відносяться до благополучних. Їхні відповіді на питання анкети, задовольняли моральні норми. Ці підлітки мають досить високу успішність у навчанні, керуються нормами та правилами моралі, мають співробітництво зі школою. Тому далі участь в нашому дослідженні вони приймати не будуть.
За результатами карти для визначення типу важковиховуваності ми визначили, що із 32 учнів які мають прояви девіантної поведінки переважає конституціональний тип, який характеризується утрудненням у вихованні, зумовленним індивідуально-психологічними особливостями особистості (акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю, імпульсивністю). 34% займають ситуативний та педагогічно занедбаний типи, які в совю чергу характеризуються, як невмілі виховні дії, що часто призводять до конфліктів, низький рівень розвитку моральних уявлень та соціально схвалених наичок поведінки. Ситуативна важковиховуваність обумовлена невмілими виховними діями з боку батьків або вчителів. Значна кількість конфліктів та інших форм відхилень від норми поведінки дітей часто провокується саме дорослим.
Можна виділити типи негативної поведінки, обумовленої реакцією підлітка на дії дорослого. Підлітків, для яких характерна така поведінка, ще не можна назвати важковиховуваними, оскільки їх негативні прояви пов′язані не з відхиленнями в розвитку особистості, а не залежними від них умовами.
Сама по собі неадекватність самооцінки хоча й значно ускладнює процес соціалізації особистості, але все ж таки не є такою небезпечною, як порушення оціночних відносин в усіх головних сферах життєдіяльності підлітка: ставлення до себе, інших, до діяльності. Саме у випадку розгалуженості в усіх названих сферах ми говоримо саме про важковиховуваність, оскільки між дитиною та вихователем з’являється бар’єр, який викривляє сприймання дитиною позитивних соціальних явищ. Це проявляється в недовірі до людей, озлобленості, підвищеній образливості, підозрювальності.
Останній тип – важковиховуваний було встановлено у 4 учнів – утруднення у вихованні, сприченене функцціональними новоутвореннями особистості, які призводять до протидії виховному впливу. Для цього типу наявні такі показники важковиховуваності: не сприятливе становище в колективі, неадекватний спокій щодо відчуження у спілкуванні, схильність до перепадів активності, смислова закритість щодо педагогічних впливів, неадекватно високі домагання, підвищена вразливість, злопам’ятність.
Необхідно відзначити, що можливе з′єднання деяких типів важковиховуваності, яке виникає внаслідок нашарування негативних факторів на вже присутні прояви соціальної дезадаптації.
У нижче наведеній діаграмі (рис 2. 1) представлені середні значення по кожному типу важковиховуваності.
Рис. 2.1 Типи важковиховуаності
Порівнявши типи важковиховуваності зі ступенями можна прослідити наступну закономірність, що кількість учнів з 1-шим ступенем девіантонсті збігається з конституціональним типом, 2-гий ступінь включає в себе педагогічно занедбаний і ситуативний типи, та для 3-го ступеня є характерним важковиховуваний тип (рис. 2. 2).
Рис. 2. 2 порівняння типів зі ступенями важковиховуваності
Отже, кожен тип важковиховуваності має свої характеристики і певний ступінь вираженості, який можна визначити за наявними показниками (див. додаток Б), що в свою чергу означає необхідність підбору відповідних методик (див. додаток В) до тих характеристик, які найбільше виражені, з метою проведення успішної діагностики.
Висновок до розділу 2
Проведена робота дозволила виявити і проаналізувати специфіку діагностики важковиховуваності підлітків на прикладі загальноосвітнього закладу. На підставі детальної психолого-педагогічної характеристики учнів ми виділити такі типи важковиховуваності:
1. Тип педагогічно занедбаних дітей – зумовлений не сформованістю особистісних структур, низьким рівнем розвитку моральних уявлень і соціально схвалених навичок поведінки.
Конституціональний тип – зумовлений особливостями розвитку вищої нервової діяльності (акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю, імпульсивністю тощо).
Ситуативний тип – зумовлений невмілими виховними впливами.
Тип важковиховуваних дітей – зумовлений функціональними новоутвореннями особистості, які перешкоджають процесу соціалізації.
Які в свою чергу перетинаються із трьома ступенями важковиховуваності.
З нашого дослідження можна побачити, що кожний тип важковиховуваності має свій ступінь вираженості, а отже і домінування певних характеристик. Тому подальша діагностика повинна заключатись у підборі методик для комплексного аналізу цих характеристик.
Рання діагностика та виявлення