Психологічний діагноз

 

Вступ

І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ І ПРОГНОЗУВАННЯ

ІІ. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДІАГНОЗ

2.1 Види та особливості психологічного діагнозу

2.2 Етапи і особливості психологічної діагностики

2.3 Зв’язок діагностування з прогнозуванням

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Психологічний діагноз нерозривно пов'язаний із прогнозом. За Л. С. Виготським зміст прогнозу і діагнозу збігаються, однак прогноз будується на вмінні настільки зрозуміти «внутрішню логіку руху процесу розвитку, що на основі минулого й сьогодення можна намітити шлях розвитку». Рекомендується розбивати прогноз на окремі періоди і використовувати тривалі повторні спостереження. Розвиток теорії прогнозування на основі діагностики на сьогодні є одним з найважливіших завдань психодіагностики.

Психологічний діагноз опирається на аналіз і пояснення проблем клієнта. Він включає причини труднощів клієнта, їх розвиток у часі, віднесення до певного класу проблем, визначення спеціальних способів допомоги ы прогноз імовірності успішного результату. Щоб з перших спроб диференціювати психологічні проблеми, щоб точніше встановити, яка допомога потрібна в кожному конкретному випадку, у процесі діагностики слыдують прийнятый у медицині моделі, суть якої становлять три основних кроки:

1) встановлення симптомів;

2) встановлення їх причин;

3) знаходження ефективних способів лікування цих симптомів.

Однак очевидно, що психічні порушення значно відрізняються від соматичних (тілесних) розладів і хвороб. Симптоми психічних порушень не настільки гомогенні, як соматичні симптоми. Наприклад, симптоми запалення легенів набагато більше взаємозалежні, ніж, наприклад, симптоми шизофренії. Тому застосування медичної моделі ідентифікації проблем у сучасному психологічному консультуванні й психотерапії малокорисне й навряд чи виправдано.

Між окремими школами психологічного консультування і психотерапії існують досить явні протиріччя відносно діагностики. Представники різних теоретичних орієнтації, як правило, виносять на перший план неоднакові аспекти проблем клієнта. Наприклад, аналітично орієнтований консультант більшу увага приділяє психодинамиці, біхевіорист – поведінковим проявам, а представник екзистенціальної терапії – суб'єктивному світу. Це робить системи психологічної діагностики нестабільними і говорить не на їх користь. Нарешті, якщо в медицині певний діагноз практично завжди припускає специфічне лікування, яке відповідає рівню розвитку медицини в цей момент, то в психологічному консультуванні характер і способи допомоги легше визначити за теоретичною орієнтацією консультанта, ніж із проблем клієнта.

Всі ці обставини змушують проаналізувати аргументи «за» і «проти» діагностичного підходу в психологічному консультуванні і психотерапії. Консультанти, які наполягають на необхідності діагностики (найчастіше представники психоаналітичної і біхевіористської орієнтації), стверджують, що діагноз, заснований на оцінці поведінки клієнта колись і тепер, дозволяє правильно планувати процес психологічної допомоги. На їх думку, це має такі позитиви:

діагноз дозволяє передбачати подальший розвиток порушення;

діагноз визначає особливу стратегію допомоги при різних порушеннях;

діагностичні схеми дозволяють ефективно співробітничати професіоналам, оскільки кожна діагностична категорія відповідає конкретним характеристикам поведінки;

діагноз визначає границі науково – дослідницьких робіт.

Радикальні критики діагностичного підходу, а серед них більшість становлять представники екзистенціально-гуманістичного напрямку, вважають, що діагноз у консультуванні взагалі не потрібен, а можливо, навіть шкідливий. Вони висувають наступні основні аргументи:

діагноз звичайно виражає експертний погляд консультанта на поведінку і переживання клієнта без прийняття в увагу суб'єктивного значення подій;

діагноз ігнорує складність людини;

більшість діагнозів спрощують поведінку і суб'єктивний світ;

відбувається орієнтація не на індивідуальність, а на подібність між людьми, і тим самим ігноруються потенційні можливості кожної людини й віддається перевага стереотипізації;

при спробі помістити людини в рамки діагностичних категорій вона принижується, тому що перетворюється на об'єкт;

більшість клієнтів, з якими ми зіштовхуємося в консультуванні, не можна віднести до жодної категорії, – у них існують труднощі пристосування до життя, які не далекі багатьом людям; клієнти просто потребують допомоги, щоб відновити здатність переборювати виникаючі проблеми; найкращий спосіб зрозуміти іншу людину – це поринути в його суб'єктивний мир, а не прибігати до класифікацій;

діагноз звужує поле зору консультанта стосовно клієнта, змушує його брати до уваги лише те, що вміщається в поставлений діагноз, а це найчастіше прояви, пов'язані з різними недоліками, і тим самим забувається найголовніша передумова консультування – орієнтація на потенційні можливості людини, ріст особистості, розвиток;

діагноз змушує людину прийняти той спосіб поведінки, який нав'язується діагнозом, а людей з оточення клієнта – оцінювати його по поставленому діагнозі;

клієнт часто приймає точку зору, нав'язану консультантом, і починає відповідно оцінювати своєю поведінку.

Діагноз у більшості випадків не стільки розв'язує проблеми, скільки загострює їх: коли психологічні проблеми, за які клієнт зобов'язаний прийняти на себе відповідальність, перетворюються на діагнози, клієнт, по суті, звільняється від відповідальності за свої дії. Про деякі небезпеки діагностики говорять і не занадто радикальні її супротивники:

на основі недостатніх даних можна зробити помилкові висновки;

консультант дуже довго займається історією життя клієнта й приділяє мало уваги його поведінці і установкам;

у консультанта виникає спокуса передовірити результати тестування;

при діагностиці занадто багато уваги приділяється патологічним реакціям клієнта і недостатнім є інтерес до здорових і творчих аспектів його життя;

діагностика формує оцінну установку відносно клієнта і спонукає давати вказівки.

Ще одна небезпека, пов'язана з діагностикою, виникає, коли в консультуванні ми зіштовхуємося із представниками різних культур, тому що нормою