Психологічний діагноз

Прогностичне судження, яке відбивається у діагнозі хворого, виноситься на основі ретельного дослідження особливостей перебігу захворювання, істотних розходжень у клінічних проявах і ступені прогредієнтності хвороби. Досить надійним виявляється критерій динаміки інтенсивності і ступеня виразності деструктивних тенденцій. Справа тут не тільки в синдромологічному визначенні стану хворого. Як постановка діагнозу, так і прогнозування мають на меті вивчення хворого не в статиці, а в динаміці, становленні й розвитку його захворювання і одужання. Для формулювання прогнозу важливо оцінити взаємодію патогенезу, саногенезу і терапії.

Необхідно враховувати, що на прогноз захворювання впливає цілий ряд факторів:

генетичні;

середовищні;

терапевтичні;

вікові;

статеві;

соматичні;

психогенно-реактивні і т. д.

Важливим є і уточнення структури й динаміки хворобливих розладів з погляду взаємодії продуктивних (позитивних) і дефіцитарних (негативних) симптомів, особливостей їх формування залежно від темпу прогредієнтності і стадії перебігу хвороби, від умов середовища, характеру реабілітаційних впливів і збережених біологічних і соціальних якостей особистості.

У цілому прогноз містить у собі не тільки статистичну можливість одужання і соціально-трудового пристосування хворих, але й оцінку факторів, які у тому чи іншому ступені впливають на це пристосування і відбивають як клінічні, так і соціальні параметри.

Таким чином, надійна діагностика (повний і методичний діагноз), який відбиває не тільки нозологічну приналежність хвороби, але й індивідуальні її прояви в конкретного хворого – індивідуальний діагноз, може бути забезпечений тільки багаторівневим підходом до оцінки стану хворого – на основі аналізу й синтезу клінічних спостережень, ретельного й методично витриманого опитування і адекватного використання діагностичних критеріїв з врахуванням не тільки нозологічної приналежності психічного розладу, але й таких факторів, як спадковість, конституція, стать, вік, преморбідні, соматичні і середовищні фактори, терапевтичний вплив, – а також використанням параклінічних методів дослідження (експериментально-психологічного, електрофізіологічного, біохімічного, соматоневрологічного).

 

 

Для чого може знадобитися психодіагностичне обстеження і чим воно відрізняється від звичайного «аматорського» самотестування?

Відповідь на це питання дуже проста: тестування – це самостійне заповнення не зв'язаних між собою тестових методик, які заповнюються за принципом цікавості. Іноді заповнюються тестові методики, які не відповідають потрібному віку (вікові границі тестів дуже важливі), а іноді заповнюються тести, які просто придумані ентузіастами для розваги.

Результати таких методик можуть порадувати або засмутити, але відповідати дійсності вони не можуть. Для вірогідності результатів проводяться дуже трудомісткі процедури валідизації (перевірки вірогідності тесту), і тільки після валідизації тесту можна вважати його якоюсь мірою достовірним. Аматорські тести таких процедур не проходять. Отже, вони не годяться для серйозних висновків про себе, а більше підходять для розваги або для мотивації захоплення психологією.

Психодіагностичне обстеження (цільове тестове обстеження, батарея тестових методик) – це чітко спланована процедура з консультацій, опитувань і ретельно підібраних цільових тестових методик. Всі дані консультацій й тестових методик обробляються, співставляються між собою і тільки в результаті всього цього можна одержати:

1. Докладний психодіагностичний висновок (за підписом і печаткою фахівців-психологів), у якому відбито докладно все обстеження, інтерпретація результатів й їх зіставлення.

2. Крім цього ставиться психологічний діагноз, який завжди важливий при психодіагностичному обстеженні. Це не означає, що пацієнт чимось хворий. У психології діагноз ставиться для визначення психологічного типу й відповідних цьому типу рис характеру.

3. Дається психологічний прогноз на майбутнє, тобто що приблизно чекає на людтну на різних шляхах і етапах розвитку.

4. Створюється докладний психологічний портрет (по професійних, особистісних, поведінкових, творчих, інтелектуальних і будь-яких інших характеристиках, залежно від мети обстеження).

5. Різні рекомендації й програми по поліпшенню розвитку пацієнта на майбутнє, наприклад, у формі тренінгів або психологічної допомоги. Тим самим людина може підкреслити сильні сторони своєї індивідуальності і скоригувати психологічні слабості.

Результат обстеження завжди повинен інтерпретуватися й коментуватися фахівцем. Цифри або короткий опис особистості не є результатом психодіагностичного обстеження. Результат – це співставлення, порівняння й опис взаємодії різних особистісних особливостей й індивідуальних характеристик з різних методик, а не з однієї. Це під силу тільки компетентному психологові. В ідеалі повинні залучатися навіть декілька фахівців,, які на основі вміння працювати з різними методиками можуть навіть спрогнозувати розвиток особистості.

 

 

Алексеева Т. В. Ожидания результатов деятельности как одна из характеристик личности (на материале старшего школьного возраста) : Дис. … канд. психол. наук. – М., 1995.

Анохин П. К. Избранные труды: Кибернетика функциональных систем / Под ред. К. В. Судакова. – М. : Медицина, 1998.

Асмолов А. Г. Деятельность и установка // Культурно-историческая психология и конструирование миров. – М. : Издательство «Институт практической психологии»; Воронеж: НПО «Модэк», 1996.

Бандура А. Теория социального научения. – СПб. : Евразия, 2000.

Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М. : Прогресс, 1986.

Бернштейн Н. А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности // Биомеханика и физиология движений. – М. : Издательство «Институт практической психологии»; Воронеж: НПО «Модэк», 1997.

Брунер Дж. Психология познания. За пределами непосредственной информации. – М. : Прогресс, 1977.

Брушлинский А. В. Мышление и прогнозирование // Субъект: мышление, учение, воображение. – М. : Издательство «Институт практической психологии»; Воронеж: НПО «Модэк», 1996.

Булыгина Т. Б. Прогнозирование в учебной деятельности и нравственном поведении младших школьников: Автореф. дис. … канд. психол. наук. – СПб., 1996.

Веккер Л. М. Психические процессы. – Т. 3. – Л. : Издательство ЛГУ, 1981.

Геллерштейн С. Г. Антиципация в свете проблемы бессознательного // Проблемы сознания. Материалы симпозиума. Март – апрель. – М., 1966.

Завалова Н. Д., Ломов Б. Ф., Пономаренко В. А. Образ в системе психической регуляции деятельности. – М. : Наука, 1986.

Кестер Э. К исследованию антиципации в процессе решения проблемных задач: Автореф. дис. … канд. психол. наук. – М., 1976.

Колодич Е. Н. Формирование прогнозирования в процессе решения учащимися практических задач: Дис. … канд. психол. наук. – Минск, 1992.

Ломов Б. Ф., Сурков Е. Н. Антиципация в структуре деятельности. – М. : Наука, 1980.

Майерс Д. Социальная психология. – СПб. : Питер, 1996.

Найссер У. Познание и реальность. Смысл и принципы когнитивной психологии. – М. : Прогресс, 1981.

Регуш Л. А. Психология прогнозирования: способность, ее развитие и діагностика. – Киев: Вища шк., 1997.

Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. – М. : Прогресс, 1979.

Русалов В. М. Биологические основы индивидуально-психологических различий. – М. : Наука, 1979.

Сергиенко Е. А. Антиципация в раннем онтогенезе человека: Дисс. в виде научного доклада … д-ра психол. наук. – М., 1997.

Сурков Е. Н. Антиципация в спорте. – М. : Физкультура и спорт, 1982.

Шибутани Т. Социальная психология / Пер. с англ. В. Б. Ольшанского. – Ростов н/Д: Изд-во Феникс, 1998.