Регулювання процесів інтеграції національної економіки України до Європейського союзу

Аналіз свідчить, що з точки зору національних інтересів і пріоритетів спільний ринок інтегрованих держав надто несприятливий для країн із слабкою початковою базою внутрішнього розвитку.

Слід мати на увазі, що стратегічною метою економічної політики ЄС є зміцнення, оновлення та реструктуризації перш за все своєї промислової бази, створення міцного економічного і валютного союзу при одночасному збільшенні частки внутрішнього споживання продукції передових галузей країн співтовариства та підтримка її конкурентоспроможності на світовому ринку.

Для України розширення ЄС має ряд негативних моментів, зокрема: набере силу подальша переорієнтація зовнішньоекономічних зв'язків країн ЦСЄ, що приєднаються до ЄС; на територію країн-претендентів буде спрямовуватись і значна частина інвестицій з країн ЄС; протекціоністська єдина сільськогосподарська політика ЄС може закрити ринки цих країн для українського аграрного сектору; вступ до ЄС нових членів може підвищити їх конкурентоспроможність відносно українських постачальників на окремих ринках ЄС (ринок металів, текстилю, напоїв тощо).

Всі ці моменти слід передбачати при державному регулюванні процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

У третьому розділі “Пріоритети перспективного розвитку взаємодії економіки України із країнами Європейського Союзу” досліджується трансформація структури зовнішньої торгівлі України з ЄС, розвиток інвестиційних відносин між ними, відносини України з міжнародними економічними організаціями.

Одним з основних факторів, що визначають місце країни у міжнародному співробітництві, є зовнішня торгівля. Важливим кроком у географії зовнішньої торгівлі України стала переорієнтація експорту в країни, що раніше складали внутрішній ринок Радянського Союзу, на європейський ринок та ринки інших країн. Серед зовнішньоторговельних партнерів України все більше зростає роль Європейського Союзу, в торгівлі з яким незмінно збільшується як загальний обсяг, так і питома вага експорту та імпорту.

 

Рис. 1. Динаміка питомої ваги експорту та імпорту країн ЄС у загальному обсязі зовнішньої торгівлі України у 1994-2000 рр.

 

Не дивлячись на досить різноманітний склад експорту, серед головних позицій найбільше значення в експорті України до країн ЄС мають: чорні метали, мідь, нікель і вироби з нього, алюміній і вироби з нього, олійне насіння, шкіряна сировина і шкіра, одяг та предмети одягу трикотажні і текстильні, взуття; продукти неорганічної хімії, органічні хімічні сполуки, сіль, сірка, меблі, електричні машини. Вартість і питома вага всіх інших товарних груп незначна.

Привертає увагу усталений склад українського експорту в Італію, Німеччину, Францію, що свідчить про досить міцні позиції певних товарних груп на ринках цих країн.

Різноманітність притаманна також імпорту в Україну з країн ЄС. Досить усталений імпорт ряду українських товарів характерний для Італії, Німеччини, Франції, Португалії, Фінляндії.

В той же час для жодної з країн ЄС зовнішньоторговельні зв’язки з Україною не мають суттєвого значення. Частка України у зовнішній торгівлі ЄС сягає лише 0, 3%. Це спричинено як неконкурентоспроможністю частини українських товарів, так і протекціонізмом з боку ЄС. Насамперед це стосується кількісних обмежень на експорт до ЄС чутливих для України товарів (сталеливарна продукція, текстиль, одяг) та застосування з боку ЄС антидемпінгових заходів.

До того ж внутрішньогалузева торгівля, що переважає у зовнішній торгівлі країн з ринковою економікою, не проявляє тенденції до зростання у випадку відносин між Україною та ЄС, що свідчить про слабку інтегрованість національної економіки в європейську і недостатність економічних реформ та структурних перетворень.

Суттєвим недоліком нині чинної системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні є відсутність її орієнтації на динамічний розвиток існуючих порівняльних та становлення конкурентних переваг у найбільш перспективних секторах економіки. Результатом такої пасивності стала стихійна орієнтація на постачання за кордон в основному продукції з незначною доданою вартістю, головним чином напівфабрикатів, що складають разом з вивозом сировини приблизно 60% українського експорту, причому 44, 4% його припадає на поставки чорних металів та виробів з них, тоді як на машини, устаткування та механізми – 9, 3%, на засоби наземного, повітряного та водного транспорту – менше 4%. Така структурна еволюція, в разі її продовження, загрожує остаточним закріпленням за Україною у світогосподарській системі третьорозрядної ролі, із спеціалізацією на малодинамічних, екологічно шкідливих та ресурсомістких виробництвах.

Для виходу на рубежі конкурентоспроможності економіки України потрібно добре продумана державна політика, що відповідає потребам НТР, з чітким визначенням стратегічних і тактичних завдань, що відносяться до зовнішньоекономічної сфери. Просування і закріплення на європейських ринках потребує належної підтримки з боку державних органів і визначення конкретних товарних груп, по яких Україна здатна потіснити конкурентів.

В умовах гострого дефіциту власних капіталовкладень Україна відноситься до країн з високим рівнем попиту на іноземні інвестиції.

На початок 2001 року прямі іноземні інвестиції в економіку України становили 3, 86 млрд. дол. США. З країн ЄС найсуттєвіші інвестиції надійшли з Нідерландів – 361 млн. дол., Німеччини – 237, 9 млн. дол., Великобританія – 299, 4 млн. дол., Австрії – 126, 3, Ірландії – 94, Швеції – 74, Італії