Роль і значення Світового банку

style="text-align: justify;">Історія створення Групи Світового банку та її розвитку

Після криз 30-х років, що потрясли буквально весь світ і в результаті втрат від Другої світової війни, світове господарство виявилося розбалансованим. Країни вплутувалися в торгові конфлікти один з одним, фінансова, валютна та кредитна система прийшла в занепад. Але до середини ХХ століття поступово виникало розуміння того, що світове господарство не в змозі стабільно функціонувати без якихось спільних для всіх країн механізмів координації і управління, одним з яких і став Всесвітній банк. Світовий банк є одним з найбільших у світі джерел допомоги з метою розвитку, основна мета якого полягає у наданні допомоги найбіднішим групам населення і найбіднішим країнам. 1 липня 1944 в Бреттон-Вудс, штат Нью-Гемпшир відбулася конференція за участю представників 45 країн. Головною метою цієї конференції була розробка нового фінансово-економічного порядку, який на основі міжнародного співробітництва і втручання держави дозволив би досягти стійкого довгострокового економічного зростання в глобальному масштабі. [4] Головним ініціатором створення нової післявоєнної міжнародної валютно-фінансової системи, заснованої на верховенстві долара, виступили США, що перетворилися до того моменту в провідного власника золотовалютних засобів, а також боргових зобов'язань союзників. Результатом роботи стало заснування Групи Світового банку. Банк почав свою діяльність 25 червня 1946 року. Через рік, 9 травня 1947 року був схвалений першу позику на реконструкцію Франції. Його розмір становив 250 млн. доларів, що, враховуючи інфляцію, на сьогоднішній момент було б еквівалентно 2, 4 млрд. доларів. Таким чином, можна сказати, що перша позика Банку з'явився одним з найбільших кредитів, виданих їм за всі роки функціонування. Вже за перші два роки роботи, крім вищезгаданого позики, були виділені ще 247 млн. доларів на фінансування виробничих об'єктів в Нідерландах, Данії та Люксембурзі. Пізніше ці кошти перерозподілили на цілі реконструкції. Однак незабаром директора-розпорядники Світового банку стали стверджувати, що його майбутнє лежить в іншій сфері, – нагальна необхідність відродження Європи не применшує необхідності відновлення і розвитку інших регіонів світу, які потребують допомоги: Латинської Америки, Азії, Африки та Близького Сходу. Тому основне завдання Банку повинна полягати у фінансуванні проектів розвитку і в цих регіонах. [5] І дійсно, переслідуючи своєю діяльністю на початковому етапі мета економічної і політичної стабілізації в Європі та сприяючи поширенню впливу американського капіталу, в подальшому, Світовий банк змінив орієнтацію своєї кредитної політики на що розвиваються, а пізніше і на постсоціалістичні країни. Завданням, поставленим Банком, став розвиток в них ринкових відносин і, тим самим, прискорення процесу їх інтеграції у світову господарську систему. І вже в 1948 році Всесвітній Банк приступив до надання довгострокової допомоги країнам, що розвиваються. 25 березня був схвалений першу позику подібного роду, в рамках якого, економіка Чилі була профінансована на 13, 5 млн. доларів. Далі пішли кредити Мексиці, Бразилії, Індії, Югославії, Японії. До кінця 50-х рр.. Японія і західноєвропейські держави зміцніли настільки, що змогли відмовитися від асигнувань з боку Світового Банку та перейти до приватних позик. Про це красномовно свідчить той факт, що в період з 1952 по 1960 роки частка цих країн у кредитному портфелі Банку знизилася з 50 до 27%. Таким чином, до початку 60-х рр.., В політиці Світового банку намітилися докорінні зміни – переорієнтація на країни, що розвиваються. Поворотним пунктом у розвитку Світового Банку став валютна криза 1958 року в Індії, що послужив однією з причин створення Міжнародної асоціації розвитку (MAP) у 1960 року. Саме MAP надала значну допомогу в подоланні наслідків цієї кризи. Одним з найважливіших моментів при ухваленні рішення про фінансування довгий час залишалася перевірка платоспроможності дебітора. Пізніше зусилля Світового Банку стали концентруватися на підвищенні ефективності економічної політики країни-позичальника в цілому. Першим прикладом реалізації програми сприяння розвитку стала співпраця з Індонезією в 1963 році. За нею послідували Бразилія, Мексика, Перу, Аргентина, Туреччина. Першість в даному списку держав Латинської Америки невипадково, оскільки саме вони відрізнялися на той момент найбільш швидкими темпами економічного зростання. Більше однієї третини всіх позик Банку в 60-і рр.. направлялися на розвиток транспорту, сільського господарства, інфраструктури саме в даному регіоні. [6] До 1965 року зобов'язання за укладеними контрактами Банку перевищили суму в 1 млрд. доларів.

Період з 1968 по 1981 рік охарактеризувався для Світового банку правлінням Роберта Макнамари і важливими змінами що відбулися в кредитній політиці під його керівництвом. По-перше, багато країн почали зазнавати труднощів з обслуговуванням боргу, і перед керівництвом Світового Банку постала дилема – або списати частину боргів, або збільшити обсяг позик. Було прийнято рішення піти другим шляхом, і в результаті загальний обсяг запозичень до 1981 року виріс більш ніж у 10 разів і склав 12 млрд. доларів. При цьому акцент у кредитуванні Банку змістився від створення основних об'єктів інфраструктури і промисловості в бік більш комплексних програм забезпечення промислового зростання, надання основних послуг, поліпшення розподілу доходів. Основними напрямками, за якими відбулося зростання вкладень, з'явилися фінансування на розвиток людських ресурсів, сільського господарства, водопостачання і санітарних заходів, освоєння родовищ нафти і газу. Крім того, змінилися самі характеристики фінансуються Банком проектів: більше уваги стало приділятися працевлаштування населення, розвитку місцевих ресурсів та інститутів, навчання місцевих кадрів, оцінку впливу на навколишнє середовище. Наступним важливою зміною стало збільшення