Розвиток господарства і формування відносин власності у Давній Греції. Закони Солона

 

Актуальність теми. Сьогодні практично не існує держави, в якій би проживали представники тільки однієї національності. Тому проблемам, пов'язаним з етнокультурним, соціальним та економічним розвитком регіонів компактного проживання різних етносів, із створенням умов для повноцінного буття та співіснування національних меншин, приділено особливу увагу у внутрішній політиці багатьох країн світу. Національне питання є виключно актуальним і для формування виваженого внутрішньополітичного курсу сучасної України, особливо – для оптимального вирішення майбутньої адміністративно-територіальної реформи, яка стала одним із завдань уряду у перспективі.

В останні роки наша держава значною мірою активізувала налагодження партнерських відносини з багатьма країнами світу. Через це актуальності набуває також і вивчення історичного досвіду зовнішньоекономічних зв'язків з країнами Європи, їхнього впливу на розвиток місцевої економіки та суспільства.

Останнє десятиліття означене підвищенням інтересу науковців до історії грецьких громад, різних напрямів діяльності їх представників. Але поза увагою гуманітарних студій залишилися такі питання, як економічна діяльність останніх. Осмислення накреслених проблем має сприяти відтворенню маловідомих сторінок історії регіону. Всебічне вивчення господарської діяльності греків у Стародавній Греції дозволяє висвітлити типові сторони античного господарства, його становлення та розвитку.

Об’єктом дослідження стали: грецьке господарство, його особливості, а також ті чинники й механізми, які визначили особливості впливу на принципи землеволодіння та землекористування греків-поміщиків і селян, розвиток промисловості, внутрішньої торгівлі краю, сприяли його включенню до загальнодержавного ринку та зовнішньої торгівлі держави.

Предметом вивчення є різні галузі економіки Стародавньої Греції, у яких була представлена господарська діяльність грецької спільноти, її внесок та значення для соціально-економічного життя регіону.

Мета роботи полягає у з'ясуванні передумов, загальних принципів і напрямів господарської діяльності греків у Стародавній Греції, у рабовласницьких державах – Афінах та Спарті, висвітленні її результатів та наслідків в контексті політичних та суспільно-економічних процесів, що відбувалися в Греції. Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язати такі наукові завдання:

• встановити причини і характер основних етапів освоєння греками території регіону;
• висвітлити політико-правові засади становлення та розвитку грецького господарства;
• розкрити особливості землеволодіння, землеробства і тваринництва у господарствах стародавніх греків;
• показати ступінь розвитку промисловості й торгівлі краю, її визначальних, найбільш сутнісних форм та напрямів;
• дослідити джерела формування та структуру грецького купецтва;
• визначити місце підприємницької та торгово-посередницької діяльності греків в економіці;
• визначити головні економічні погляди Аристотеля, показати, яку роль відігравали його концепції в економічній історії.

 

 

 

У південній частині Балканського півострова і на прилеглих островах на рубежі III—II тис. до н. є. виникла давньогрецька цивілізація. її ранньому економічному розвитку сприяли вигідне географічне положення (торговельні шляхи з'єднували цей район з Малою Азією, Сирією, Північною Африкою), вдосконалення продуктивних сил (освоєння виробництва міді, потім бронзи), сусідство стародавніх цивілізацій Переднього Сходу. Основою сільського господарства стало землеробство нового полікультурного типу — так звана "середньоземноморська тріада", зорієнтована на одночасне вирощування трьох культур — злакових, головним чином ячменю, винограду і маслин. Значні зрушення спостерігалися у ремісничій діяльності — близько 2200 р. до н. е. став відомий гончарний круг, розвивався обмін.

В економічній історії Стародавньої Греції можна виділити чотири періоди економічного розвитку: крито-мікенський (XXX—XII ст. до н. е.), гомерівський (XI—IX ст. до н. е.), архаїчний (VII—VII ст. до н. е.), класичний (V—IV ст. до н. є.)

У перший період розвитку основою господарського життя було палацове господарство, близьке до аналогічних структур країн Сходу. Палаци виникли на рубежі III—II тис. до н. є. одночасно в різних районах о. Крит. Землі були палацові, приватні й общинні. Населення, що займалося землеробством, було обкладено натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Всі надходження худоби, масла, зерна, вина фіксувалися на глиняних табличках і здавалися до палацових комор, де нагромаджувались величезні запаси. Вони служили, напевно, резервним фондом на випадок голоду, за їх рахунок забезпечувалися ремісники, які працювали на державу. Надлишки йшли на продаж.Кікладські мореплавці підтримували зв'язки із землями, розташованими в басейнах Егейського й Адріатичного морів, досягали берегів Іспанії, Дунаю.

Палац був одночасно адміністративним і релігійним центром, головною житницею, майстернею і торговельним центром. У більш розвинених суспільствах приблизно таку ж роль відігравали міста.

Основну частину населення становили вільні селяни і ремісники  (у написах із Пілоського палацу згадуються каменярі, гончарі, зброярі й навіть цирульники та лікарі). Панівний прошарок утворював розвинений бюрократичний апарат. У джерелах значне місце займають відомості про рабів, головним чином жінок. їх було небагато і всі вони належали палацу. Згадуються і так звані "божі раби і рабині", які орендували землю у приватних осіб або в общини, тобто у повному розумінні слова рабами не були, хоч і не були повноправними членами суспільства. Стати власником землі раб не міг.

За загадкових, до кінця ще не з'ясованих обставин, приблизно наприкінці XII ст. до н. є. крито-мікенська палацова цивілізація зійшла з історичної арени (деякі дослідники стверджують про дорійське завоювання). Вдруге класове суспільство і держава відродилися майже через три століття, але вже в іншій формі.

Другий період економічного розвитку Стародавньої Греції (XI—IX ст. до н. є.) — гомерівський — характеризувався відсталим натуральним господарством. Худоба вважалася мірилом багатства, інших грошей гомерівське суспільство не знало. Для нього