Розвиток господарства і формування відносин власності у Давній Греції. Закони Солона

Велике значення мали реформи і для підриву політичного панування знаті: всі афінські громадяни були поділені на чотири категорії за величиною земельною прибутку. Тепер розмір приватної власності визначав становище людини в суспільстві. Законодавство Клісфена (509 р. до н. є.) завершило ліквідацію родового ладу — всі громадяни незалежно від майнового становища наділялися рівними правами.

Таким чином, в архаїчний період (VIII—VI ст. до н. є.) відбувся розклад родового ладу і встановилися нові форми соціально-економічної організації, хоча цей процес у різних частинах Еллади проходив по-різному.

Основною рисою соціально-економічного розвитку класичного періоду (V—VI ст. до н. є.) стало панування полісів і поширення в торговельно-ремісничих полісах рабства класичного типу, хоча зберігалася залежність типу ілотії.

 

 

Зростання кількості рабів, збільшення виробленої продукції, поділ праці, тісний зв'язок з ринком характеризували розвиток ремесла. Успішно розвивалися металургія, металообробка, кораблебудування, керамічне і гончарне виробництво. Греки виготовляли різні вироби високої якості — одних тільки видів столового посуду налічувалося кілька десятків. Вони освоїли обробіток каменю, особливо мармуру, велике активне будівництво. Основним осередком ремісничого виробництва були ергастерії — різні за величиною майстерні, в яких широко застосовувалась рабська праця. Так, знаменитий афінський оратор Демосфен мав дві майстерні з 20 рабами в одній і 32 — в іншій. Проте великих майстерень було мало, в основному існували малі й середні виробництва.

Зростання населення, нестача зерна, сировини і надлишок продукції стали каталізатором торговельної справи. У товарному обігу перебували і предмети повсякденного попиту, а не тільки предмети розкоші, як це було на Стародавньому Сході. Більш розвиненою була зовнішня торгівля, особливо морська. Удосконалювався механізм розрахунку, з'явилися зародки банківських операцій, які здійснювалися міняйлами (трапезитами). Поступово (в основному з кінця V ст. до н. є.) міняльні лавки починають виконувати функції, характерні для банків: збереження грошей, переказ різних сум з рахунка одного клієнта на рахунок іншого, надання грошових позик. Позики надавалися під заставу землі, міської будівлі; відсоток становив до 15 %, а за морськими кредитами (під більш ненадійну заставу кораблів і товарів) міг перевищувати 30 % . Для зручності у проведенні торговельних операцій купці, особливо пов'язані з заморською торгівлею, створювали об'єднання — фіаси, завданням яких були взаємо-виручка позиками, страхування, обмін інформацією, контроль цін.

В умовах економічного піднесення, викликаного відбудовою господарства після Пелопоннеської війни (431—404 pp. до н. е.), в якій Афіни зазнали поразки, розпочалася криза давньогрецького класичного поліса. Як община громадян-землевласників він став гальмом у розвитку товарно-грошових відносин. Полісні принципи заважали істотній частині жителів Афін — метекам, які займалися ремеслом, торгівлею. Не маючи прав громадянства, вони не могли отримати землю. Водночас не земля, а гроші стають практичною формою багатства: у IV ст. до н. є. різко збільшилось число угод з купівлі-продажу землі. Наслідком стала концентрація земельної власності в одних руках. Підривався принцип полісного життя — єдність розуміння громадянина і земельного власника: можна було бути громадянином і не мати землі, і навпаки. Характер власності змінився, антична форма все більше витіснялася приватною власністю, полісна мораль поступалася місцем індивідуалізму. Крім того, стала скорочуватися чисельність громадян полісів, зростала кількість рабів, почали зустрічатися раби-греки. Навіть у землеробстві все частіше застосовувається праця вільновідпущеників. Посилилася соціальна диференціація, що підривало устої поліса. Автаркія й автономія заважали розширенню економічних зв'язків.

В еллінський період розвитку давньогрецької цивілізації (кінець IV — І ст. до н. є.) поліс не зник з історичної арени, а дістав новий імпульс для існування, будучи включеним до складу великої держави, яка забезпечувала йому автономію і безпеку. У період існування елліністичної монархії відбувається синтез грецьких (еллінських) і східних елементів у всіх сферах життя — економічній, соціально-політичній, культурній та ін. Досвід греків і східних народів сприяв удосконаленню агротехнічних прийомів обробітку нових сільськогосподарських культур, а також розвиткові техніки і подальшій спеціалізації ремесла. Все це сприяло зростанню товарності та збільшенню торговельного обігу.

Значного розвитку набули наука і техніка: знаменитий Архімед відкрив гідравлічний закон, закон важеля, винайшов болт, гвинтову водочерпальну машину тощо. З'являються нові міста (Александрія, Пергам, Антіохія, Селевкія), які стають адміністративними одиницями. Наприкінці І ст. до н. є. еллінську державу підкорив Рим. Уже в новій формі — римського муніципію — поліс став однією з основних соціально-економічних і політичних одиниць Римської імперії, що сприяло економічному і культурному прогресу багатьох народів Середземномор'я.

 

 

Арістотель (384 – 322 рр. до н.е.) – найбільш велична фігура серед представників економічної думки античного світу. Батьківщина його — грецьке місто-поліс Стагіра у Фракії. Будучи сином