Розвиток господарства і формування відносин власності у Давній Греції. Закони Солона

За словами Арістотеля, "лихварство викликає цілковиту ненависть", тому що "воно робить самі грошові знаки предметами власності, які таким чином втрачають своє призначення, для чого вони були створені, адже вони виникли заради мінової торгівлі, стягнення ж процентів веде саме до зростання грошей". Таким чином, загальною рисою економічної думки Стародавнього Світу є намагання зберегти пріоритети натурального господарства, засудити з позиції звичаїв, моралі і етики крупні торговельно-лихварські операції, що порушують еквівалентність і пропорційний характер обміну товарів за їх вартістю і не відповідають відкритому розумом "природному порядку", який охороняється громадськими законами.

Мінову торгівлю (Т-Т) і товарну торгівлю за посередництвом грошей (Т-Г-Т) Арістотель відносив до економії, а купецьку торгівлю з метою одержання прибутку (Г-Т-Г) він оголосив хрематистикою. Арістотель розглядав форми руху обігу Т-Г-Т і Г-Т-Г у їх протилежності під назвою "економії" та "хрематистики". Арістотель у своєму аналізі виходив з економії, вважаючи її природною основою господарства. Хрематистика побудована на грошах, вона безмежна і неприродна. Розмежування між простим товарним обігом і обігом капіталу, тобто між економією і хрематистикою, вважається видатним науковим відкриттям Арістотеля.

"Політика" Арістотеля, як і інші його твори, насичена різними роздумами, які не втратили своєї актуальності досі. Наприклад, він твердив, що до предмета, який є у володінні "дуже великої кількості людей, докладається найменша турбота. Люди піклуються найбільше про те, що належить особисто їм; менше вони турбуються про те, що є спільним або дбають у тій мірі, в якій це стосується кожного". Отже, краще оберігається індивідуальна, ніж колективна, власність. "Власність повинна бути спільною тільки у відносному розумінні, — твердив Арістотель, — а взагалі — приватною. Адже коли турбота про неї буде розподілена між різними людьми, серед них зникнуть взаємні нарікання, навпаки, буде велика вигода, оскільки кожен буде дбайливо ставитись до того, що йому належить...".

Цінними слід вважати економічні міркування Арістотеля, пов'язані з нормами етики. "Якщо спочатку є пропорційна рівномірність (робота), а потім сталася розплата, — казав мислитель, — вийде те, що називається справедливим у значенні рівності. А якщо ні, то не буде ні рівності, ні взаємин: ніщо ж бо не заважає роботі одного бути кращою, ніж робота іншого, а тим часом ці роботи мають бути зрівняні".

Все, що бере участь в обміні, має бути якимось чином порівняним. Для того має бути якась одиниця виміру. Людські потреби роблять речі сумірними в процесі обміну, а засобом обміну служить монета. Вона робить речі сумірними. Отже, як "без обміну не було б суспільних взаємин, так без прирівнювання — обміну, а без сумірності — прирівнювання".

Розгляд економічних поглядів і наукових ідей Арістотеля можна би продовжити. За обсягом охоплення економічної проблематики і глибиною її з'ясування Арістотель належить до найвидатніших мислителів античності. Його творчість — це підсумок усього попереднього розвитку економічної думки. У ній цілком закономірно шукали аргументів наступні покоління мислителів і фахових економістів новітньої доби [13, c. 26-28].

 

 

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства і Єгипту, які стали жертвою перських завоювань. Але цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це проявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою «античний». Хронологічно він охоплював першу половину І тис. до н.е. - першу половину І тис. н.е. Рабовласництво в період античності досягло повного розвитку. Рабство тут перетворилося у класичне.

У І тис. до н.е. навколо Греції зосередилася культура народів трьох континентів. Це було зумовлено тим, що Греція займала вигідне географічне положення. Із стародавніх часів торгові шляхи проходили по Середземному морю. Егейським, Мармуровим та Чорним морями ці шляхи вели на північ, у басейн Дніпра, Дунаю, Дону. В Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Географічні чинники сприяли ранньому розвитку ремесел і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або в кращому разі землеробством.

Численні маленькі острови, роз'єднані гірськими хребтами, прибережні родючі землі на материках, сила-силенна заток і гаваней спонукали до відокремленого життя кожної общини, її економічної автономії. Тому антична община, на відміну від сільської східної общини, виступала в основному як місто. Ця община з центром у місті була окремою державою (місто-держава, грецькою - поліс), в якій повноправними громадянами були тільки землевласники.

Відбувалася концентрація населення у містах. Уперше в світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село. У Греції не вистачало зерна власного виробництва, оскільки сільське господарство було другорядним.

 

 

У VIII-VI ст.