Розвиток господарства і формування відносин власності у Давній Греції. Закони Солона

До кінця гомерівського періоду Греція являла собою світ великих полісів-общин, які об'єднували селян-землеробів, не підтримували зовнішніх зв'язків, верхівка суспільства не була різко виділена.

Наступний період (VIII—VI ст. до н. є. — архаїчний) характеризується значними змінами у господарському житті, що привели до створення нової економічної системи. Греція обігнала у своєму розвитку всі сусідні країни. Вдосконалення сільськогосподарського виробництва йшло шляхом інтенсифікації: селяни перейшли до вирощування більш прибуткових культур — винограду і маслин. Головним осередком сільського господарства були дрібне селянське господарство і більший фільварок родової знаті, який оброблявся збіднілими родичами. Землі здавалися в оренду, за яку аристократи вилучали 1/2 урожаю.

Набуло значного розвитку ремесло, що зосереджувалось у містах, чітко сформувалися його галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Гончарне виробництво мало масовий, серійний характер. Провідною галуззю стала зовнішня торгівля, про масштаби якої свідчать знахідки грецької кераміки аж до Центральної і Західної Європи. Почав утверджуватися товарно-грошовий обмін.

В епоху Великої колонізації як гроші використовувалися металеві зливки, бруски, і тільки на межі VII—VI ст. до н. є. починають карбувати монети. У VI ст. до н. е. в Греції існували дві грошові системи — егінська й евбейська (від назв островів). Основою кожної системи був талант — вагова одиниця, яка на Евбі становила 26,2 кг, а на Егіні — 37 кг. З одного таланта карбували 6 тис. драхм (срібні монети). У класичну епоху виділились гроші таких економічних центрів, як Афіни і Коринф. Срібні статери Коринфа вагою 8,7 г були більш популярними у Західній Греції, Південній Італії і Сицилії, афінські тетрадрахми вагою 17,5 г і драхми вагою 4,4 г — у містах, розташованих на берегах Егейського моря. УIV ст. до н. є. з'явилися мідні розмінні гроші: обол, халк і лепта. 1 срібна драхма дорівнювала 6 мідним оболам, 1 обол дорівнював 8 халкам, 1 халк дорівнював 2 лептам. В еллінську епоху стали карбувати золоті монети.

Угоди купівлі-продажу поширювалися на всі види матеріальних цінностей. Зародилося лихварство, а разом з ним і боргове рабство. Рабів доставляли також і з колоній. Але економічна роль рабів була незначною, основну масу ремісників становили вільні люди [5, c. 16-17].

У цей же період (VIII—VI ст. до н. є.) здійснювалася велика грецька колонізація. її причинами були: по-перше, нестача землі внаслідок збільшення населення і концентрації землі в руках знаті; по-друге, необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства і ремесла, потреба в металах, відсутніх у самій Греції, намагання греків контролювати торговельні шляхи; по-третє, політична боротьба, що спонукала тих, хто зазнав поразки, шукати щастя в колоніях.

Дослідники історії Стародавньої Греції виділяють три основні напрями колонізації. Перший — західний, найбільш потужний. Сицилія й Італія були так густо заселені колоністами, що стали називатися Великою Грецією. Другий — північно-східний — на узбережжя Чорного моря. Третій — південний і південно-східний — найбільш слабкий, оскільки тут греки натрапили на потужний опір фінікійських купців. Усього було створено декілька сотень колоній, з населенням чисельністю 1,5—2 млн осіб.

Завдяки колонізації пригасли соціальні конфлікти. Вона сприяла розвитку ремесел, торгівлі, поширенню досягнень еллінської культури, відкрила нові можливості людини, звільняючи особистість з-під контролю роду.

 

 

В архаїчний період відбувалося формування античних полісів — міст-держав. В основі поліса лежить антична форма власності, що становила собою єдність державної і приватної форм власності. Поліс як колектив громадян мав право верховної власності на землю, і тільки його громадяни могли бути власниками землі. Головним економічним принципом поліса була ідея автаркії (самозабезпечення), яка виступала економічною основою свободи. Утвердилась і полісна система цінностей: ідея переваг землеробської праці над усіма іншими, засудження прагнення до прибутку і т. ін.

В історії розвитку Стародавньої Греції виокремились два види полісів:

1. аграрний, з абсолютним переважанням сільського господарства, слабким розвитком торгівлі та ремесла, товарно-грошових відносин, великою часткою праці залежних робітників, як правило, з олігархічним ладом (Спарта, міста Фессалії, Беотії);
2. торговельно-ремісничий, з великою часткою ремесел і торгівлі, товарно-грошових відносин, втілення рабської праці у виробництво, демократичним ладом (Афіни, Коринф, Мілет, Сиракузи та ін.). Вперше полісний устрій з'явився у південній частині Греції на півострові Пелопоннес (Спарта), пізніше в Аттиці (Афіни).

Виключне право володіти земельною ділянкою мали жителі поліса. У Спарті, наприклад, усі найбільш родючі землі були розподілені відповідно до числа повноправних громадян на 9000 наділів. Основним власником землі залишався поліс, а його громадяни отримували наділи у тимчасове користування. їх не можна було дарувати, дробити, заповідати, після смерті власника вони поверталися державі. Для Спарти характерні прагнення до повної рівності, зневага до багатства, сувора система виховання, заборона громадянам займатися господарством, ремеслом і торгівлею, користуватися золотом і сріблом, обмеження контактів із зовнішнім світом. Все це було зафіксовано у законах Лікурга (IX ст. до н. е.). Жителі Спарти колективно експлуатували уярмлене населення — ілотів. На кожний наділ землі припадало декілька сімей ілотів, які були зобов'язані раз на рік сплачувати натуральний оброк, близько 1/6—1/7 урожаю.

Афіни були більш розвинені в економічному відношенні. Закони Драконта (621 р. до н. є.) оформили право приватної власності. Головним виробничим осередком стала