Розвиток господарства і формування відносин власності у Давній Греції. Закони Солона

Предмет:

Тип роботи:

Індивідуальне завдання

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

лейб-медика македонського царя Аміни II, Арістотель в дитинстві грався з Філіппом, майбутнім царем Македонії. Навчався в Академії філософа Платона. Епікур вважав Арістотеля "мотором, який пропив батьківське добро і пішов найматись і морочити людей". З 343 р. до н. є. Арістотель був наставником Олександра Македонського, за що останній, ставши царем, поставив своєму учителю і наставнику пам´ятник з написом: "Олександр поставив цей пам´ятник сину Нікомаха, мудрому і божественному Арістотелю". В 336 р. до н. є. Арістотель заснував в Афінах свою власну школу. Ним написано 28 книг загальним обсягом 445270 рядків. Життя його закінчилося трагічно. Вимушений рятуватись від вироку антимакедонської партії — "смерть Арістотелю за образу богів", — він утік з Афін, поселився на острові Евбеї, де скоро помер. Арістотель був сином свого часу. Вважаючи рабство природним явищем, яке має становити основу виробництва, і будучи твердо переконаним ідеологом натурально-господарських відносин, Арістотель зміг значно глибше від своїх сучасників проникнути в конкретні економічні проблеми. Ним вперше піддано аналізу основні економічні явища і закономірності тодішнього суспільства. Тому його по праву можна вважати першим економістом суспільства.

У своїх творах, особливо у "Нікомаховій етиці"(названій так потемками по імені сина філософа), "Політиці" (трактаті про устрій держави) та інших йому вдалося розробити найоригінальніший на той час проект ідеальної держави. При порівнянні його з проектами попередників — Ксенофонта, Платона можна побачити багато схожого. По-перше, Арістотель підтримує ідею щодо необхідності поділу суспільства на вільних і рабів, а відповідно до цього, працю — на розумову і фізичну, виходячи із "закону природи". По-друге, поділяє погляди щодо негативного ставлення до ремесла і його малої значущості для суспільства. За Арістотелем, ремісник, що займається дрібним промислом, знаходиться у стані невизначеного обмеженого рабства. Оригінальність побудови проекту Арістотеля в тому, що всі види господарської діяльності людей, — чи то вільні громадяни, що виконують керувально-контролюючі функції, чи землероби, ремісники, торговці,— розглядаються ним з точки зору експлуатації нижнього стану і належать або до природної сфери — економіки, або до неприродної — хрематистики. Він перший в історії економічної думки намагається проникнути у сутність економічних явищ.

Протиставлення Арістотелем економіки і хрематистики було однією з перших спроб аналізу капіталу в історії науки. Термін "хрематистика" не утвердився в нових мовах, на відміну від терміна "економіка". Арістотель виводить його від слова "хрема" — майно, володіння. Для Арістотеля економіка — це природна господарська діяльність землеробів, ремісників і дрібних торговців, пов´язана з виробництвом життєво необхідних продуктів, що мають споживну вартість. Вона включається в обмін, але тільки в межах, необхідних для задоволення власних потреб, і границі цієї діяльності теж природні — це розумне особисте споживання людиною. Саме тому ця діяльність має бути об´єктом турботи держави.

Хрематистику мислитель порівнює з "мистецтвом наживати багатство" за допомогою великих торговельних угод для перепродажу і лихварських угод. її мета безмежна, бо головне в цій сфері — "володіння грішми". В мистецтві наживати становище - відмічає Арістотель- оскільки воно випиляється в торговельній діяльності, ніколи не буває границь у досягненні мсти, тому що нею є досягнення необмеженого багатства і володіння грішми.... Всі, хто причетний до грошового обігу, намагається збільшити свої капітали до безмежності". Іншими словами, хрематистика — це "мистецтво" вкладання і нагромадження капіталу.

Ідеалом господарювання для Арістотеля було невеличке землеробське господарство (в якому, зрозуміло, працюють раби). Це господарство повинно забезпечувати себе майже всім необхідним, а те нечисленне, чого не вистачає, можна одержати шляхом "справедливого обміну" з сусідом. Ідеалізуючи в рамках цієї концепції модель рабовласницької державної структури, Арістотель мистецьки спрощує найважливіші елементи господарського життя. Наприклад, за Арістотелем, "в дійсності речі такі pi ні і, що не можуть стати спільномірними". А звідси висновок: "5 лат =1 дому", тому що їх спільномірність досягається нібито лише завдяки грошам. Самі ж гроші як найбільш "зручний в ужитку" товар виникли, на думку філософа, не стихійно, а як результат погодження між людьми, і є в нашій владі", щоб гроші стали "неспоживчими". "Отже, потрібно, щоб все вимірювалось чимось одним — зазначає Арістотель. — Цим одним і є потреба, яка є звязуючою ланкою для всього. А як заміна потреби за згодою людей виникла монета…»

Обґрунтовуючи загальну основу зрівнювання в обміні товарів, Арістотель висловлює тезу, що нагадує примітивний варіант "трудової теорії вартості". "Дійсно — пише він,— не із двох лікарів створюється суспільство, але із лікаря і землероба, і взагалі з людей неоднакових і не рівних. Але таких-то людей і потрібно прирівняти. Тому все, що піддається обміну, повинно порівнюватись з чимось одним. Отже, розрахунок матиме місце тоді, коли буде знайдено порівняння; яким чином продукція, вироблена чоботарем, належить до продукції, виробленої землеробом". Про "незавершеність" арістотелевої концепції про економіку і хрематистику свідчить також двояка характеристика обміну. Мова йде про те, що в одному випадку обмін розцінюється ним як акт задоволення потреб і дозволяє трактувати споживну вартість товару як категорію сфери економіки, а в іншому випадку — навпаки: обмін символізує акт наживи, дає підставу вважати мінову вартість категорією сфери хрематистики.

І, нарешті, з позиції цієї ж концепції, Арістотель демонструє своє неприйняття великої торгівлі і позикових операцій, тенденційно аналізуючи етапи еволюції форм торгівлі і грошового обігу.