Розвиток осередків народних промислів

 

 

 

Народні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури і однією з традиційних базових галузей народного мистецтва українців. Народна творчість входить до єдиної національної культурної спадщини через збереження духовних здобутків українського народу, його кращих традиційних цінностей. У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існують школи традиційного народного мистецтва. Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.

Протягом останніх десятиліть організаційна структура народних художніх промислів деградувала, у більшості регіонів мистецькі осередки занепали, практично втрачено їх матеріально-технічну і сировинну базу. Це призвело до припинення підготовки фахівців у спеціалізованих навчальних закладах, занепали школи майстерності та мистецькі династії. Втрачені традиційні ринки збуту продукції, зруйнована фірмова торгівля. З різних причин частина підприємств збанкрутіла і припинила існування, решта адаптувалась до роботи у ринкових умовах, як, наприклад, ТОВ „Васильківський майоліковий завод”, Центр народного мистецтва „Петриківка” (смт. Петриківка Дніпропетровської області), Решетилівська фабрика ім. Клари Цеткін (смт. Решетилівка Полтавської області), гончарні центри у смт. Опішному (смт. Опішня Полтавської області). Варто зазначити, що поряд з економічними існує низка інших об’єктивних причин, що призвели до кризи народних промислів: урбанізація, міграція молоді до міст, занепад традиційної культури села, зміни у культурних і дозвіллєвих практиках, естетичних смаках сучасних українців.

На даний час актуальною є проблема збереження та розвитку народних промислів як складової національних культурних індустрій. Формування та реалізація ефективної державної політики щодо осередків народних промислів має сприяти їх розвитку як об’єктів культурного туризму, виробників сувенірної та декоративно-ужиткової продукції, осередків естетичного і патріотичного виховання молоді та чинника регіонального розвитку.

Аналізуючи кризовий стан галузі, можна виокремити такі проблеми:

- кількісне скорочення осередків традиційного мистецтва у більшості регіонів України;

- деградація матеріально-технічної бази державних підприємств, що виробляють сувенірну продукцію, твори народних художніх промислів;

- втрата позицій продукції народних промислів на внутрішньому ринку внаслідок суттєвого скорочення реалізаційної мережі сувенірних магазинів;

- неефективність політики державної підтримки народних майстрів, стимулювання роботи їх творчих спілок та об’єднань.

Даний комплекс проблем вимагає від держави цілеспрямованих дій щодо збереження та розвитку народних художніх промислів і має розглядатися як складова державної культурної політики. І саме ці проблеми я хочу розкрити у своєму проекті, адже якщо на них не звернути належної уваги, то наша країна втратить свою неповторність і занепаде.

 

 

Багато інформації є за цією темою, багато джерел інформаційних, у яких розкриваються проблеми, показується, наскільки важливі народні промисли. Адже вони і справді відіграють велику роль у нашому житті, роблять його більш комфортним, вносячи у нього речі, такі прості, звичні і, здавалося, наскільки непотрібні, але саме без цих дрібниць наше життя вже не буде таким комфортним. Багато джерел мною було опрацьовано, таких, як „Основи законодавства України про культуру”, постанова Кабінету Міністрів України „Положенням про Міністерство культури і туризму”, Закон України «Про народні художні промисли», М. О. Швець «Народні художні промисли України». Саме у них є описи проблем з народним промислом, їх опис, варіанти розв’язання.

В Україні відсутній єдиний державний координаційний центр, який би проводив постійний моніторинг і аналіз стану осередків народних промислів. Згідно з „Положенням про Міністерство культури і туризму” (постанова Кабінету Міністрів України № 1566 від 8 листопада 2007 р.) Міністерство (далі – МКТ) „розробляє і здійснює заходи щодо створення умов для відродження та розвитку культури української нації, культурної самобутності корінних народів і національних меншин України, всіх видів мистецтва, самодіяльної творчості, осередків традиційної народної творчості, художніх промислів та ремесел”. На структурному рівні у МКТ не існує окремого підрозділу, який би займався власне функціонуванням народних промислів, окремі питання і проблеми вирішують різні управління і відділи. МКТ тісно співпрацює з Національною спілкою майстрів народного мистецтва України, яка об’єднує близько 1000 народних майстрів, сприяє відродженню і розвитку різних видів і жанрів традиційного народного мистецтва, захищає професійні, соціальні і правові інтереси своїх членів, надає творчі й методичні консультації майстрам народного мистецтва, веде підготовку творчої молоді, сприяє поповненню музейних фондів держави творами сучасних митців. У своїй діяльності спілка особливу увагу звертає на збереженості давніх традицій і технологій виробництва, аутентичності виробів з боку народних майстрів. Згідно із Законом України „Про народні художні промисли” Спілці надано право проводити державну атестацію майстрів народних художніх промислів.

Спілка об’єднує 22 обласних і регіональних осередки. При Спілці діє видавничий центр „Народні джерела”, видається щоквартальник „Народне мистецтво”. Важливим напрямом діяльності організації є проведення загальнодержавних культурно-просвітницьких заходів, улаштування всеукраїнських, обласних, регіональних і персональних виставок, етнографічно-мистецьких свят, майстер-класів, круглих столів, семінарів.

Політика держави щодо народних художніх промислів регламентується „Основами законодавства України про культуру”, Законами України