Розвиток осередків народних промислів

Останніми роками держава демонструє підвищену увагу до розвитку осередків народних промислів. На це спрямовані укази Президента „Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних промислів в Україні” від 6 червня 2006 р. № 481/2006 та „Про додаткові заходи щодо розвитку в Україні традиційного народного мистецтва” від 26 грудня 2006 р. № 1203/2008. Даними правовими актами затверджено заходи щодо державної підтримки даної сфери національної культури: заснування щорічних стипендій для молодих майстрів народного мистецтва, створення містечок майстрів, ініціювання проведення виставок. Відповідно до розпоряджень Президента № 179/2007-рп від 15 серпня 2007 р. та № 232/2008-рп від 21 липня 2008 р. шість народних майстрів отримали персональні гранти для створення і реалізації творчих проектів на загальну суму 220 тис. грн (четверо – по 40 тис. грн, двоє – по 30 тис. грн). Однією з форм заохочення народних майстрів має стати премія імені Марії Приймаченко в галузі народних промислів у розмірі 5 тис. грн (наказ МКТ № 74 від 03 грудня 2007 р.).

З метою стимулювання розвитку осередків народних промислів Постановою Кабінету Міністрів України від 23. 05. 2007 № 768 затверджено „Державну програму збереження, відродження та розвитку народних художніх промислів на 2007-2010 роки” з орієнтовним обсягом фінансування 86 млн грн. Відповідно в областях були прийняті місцеві програми, з фінансуванням з обласних і місцевих бюджетів. Програма розроблялася у співпраці Національної спілки майстрів народного мистецтва України і МКТ. Вона була покликана розв’язати проблеми народних художніх промислів в Україні. Зокрема, передбачено створення Державного реєстру майстрів народного мистецтва та народних художніх промислів, утворення в м. Києві Всеукраїнського науково-інформаційного центру з питань розвитку традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів. Утворення Центру етно-мистецьких стратегій у м. Львові, надання державної підтримки суб’єктам підприємницької діяльності у галузі народних художніх промислів, оновлення матеріально-технічної бази існуючих та будівництво нових підприємств народних художніх промислів, упровадження нових технологій виробництва. На жаль, Програма не підкріплена необхідними фінансовими ресурсами. Відтак із запланованих пунктів здебільшого реалізовані культурно-мистецькі акції за участю народних майстрів, у той час, коли системні заходи підтримки народних художніх промислів не були впроваджені. Відповідні регіональні програми також повільно наповнюються реальним змістом, хоча саме на місцевому рівні великий масив проблем народних промислів міг би знайти рішення.

Саме ці документи допомогли мені побачити, як саме держава піклується про свою народну спадщину, як намагається її захистити, допомогти. Разом з тим, я побачила, що проблем, пов’язаних з цим питанням багато, і що сама держава не впорається з їх вирішенням. Та й при нинішній ситуації у країні, це питання не є актуальним, хоча воно одне з найважливіших. Держава не бачить усієї критичності проблеми, яка у зв’язку з кризою лише погіршилась. Опрацьовуючи цей проект я побачила всю красу народних промислів, пізнала важкість у їх виготовленні, побачила, як з часом ця народна спадщина все більше занепадає, і завдяки цьому країна втрачає свою неповторність.

 

 

Народні художні промисли України – одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, яка являє собою виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні ручної праці.

Художні промисли в Україні зародились за трипільської культури (V – IV тисячоліття до н. е.). У період феодалізму значними осередками розвитку художніх промислів були Київщина, Полтавщина, Поділля та інші. Предмети народного ужиткового мистецтва виготовляли в XVI – XVII ст. на Запорізькій Січі. Пізніше, в Києві, Львові, Станиславі (тепер Івано-Франківськ) організовувалися великі ярмарки, де збували продукцію ремісники.

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предвіковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться символи таємної, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Між видами народних промислів існують тісні взаємозв’язки ті взаємовпливи. З’ясування специфіки кожного з них неможливе без вивчення конкретних періодів історії людства. Народні промисли виникли в процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов’язані з його життям та побутом.

Народні промисли України – це мистецька неповторність українського народу, який постійно оволодіває дарами природи, перетворює дикий камінь, шматок дерева чи кавалок глини в потрібну для побуту річ. За віком вік вона плідно спрацьовує в усіх без винятку регіонах країнах – від гордих Карпат до тихоплинного Дону, від поліських борів до чорноморського побережжя.

З сивої давнини збереглися, піднялися з глибин, озвалися до нащадка й орнаментована солярними знаками зарубинецька сокира, і зернова яма ще

черняхівської культури, і затишне, навіть