Розвиток просторової перцепції у осліплих осіб зрілого віку

Просторова перцепція є процесом відображення центральною нервовою системою людини форми, величини, віддаленості об’єктів та їх взаємовідношень між собою і стосовно суб'єкта й відбувається за допомогою послідовної чи паралельної активності аналізаторів.

У структурі перцепції автори (Б. Г. Ананьєв, Л. М. Веккер) виділяють три рівні: функціональний, перцептивний, аперцептивний. З цих рівнів детально дослідженим є лише функціональний, але переважно психофізикою зорового сприймання, хоча встановлено й аферентно-еферентні характеристики інших модальностей (Б. Г. Ананьєв, Ф. Клікс, Б. Ф. Ломов, І. Рок).

В існуючих моделях перцепції, проаналізованих у дисертації, достатньо повно не пояснюється функціонування перцептивного рівня переробки сприйнятої інформації під час побудови полімодального образу на основі декількох аналізаторних повідомлень. Через це нами було розроблено власну модель перцептивного акту, придатну для використання в цій дисертаційній роботі.

Сутність моделі полягає у виділенні і більш детальному розгляді операціонального блоку, в функціонуванні якого бере участь безумовно-рефлекторний пасивний і умовно-рефлекторний активний оператори. Умовно-рефлекторна природа активного оператора дозволяє припустити можливість розвитку його здатності довільно будувати перцептивний образ на основі значної кількості різномодальних сигналів.

У дисертації доказово доведено, що операціональна система сприймання має резервні можливості щодо інформативності образу під час її переробки, що важливо в умовах зорової депривації.

У результаті аналізу спеціальної літератури з’ясовано, що в тифлології більшою мірою досліджувалися проблеми предметної та соціальної перцепції переважно для раннього періоду онтогенезу (В. В. Кобильченко, О. Г. Литвак, С. О. Покутнєва, В. М. Ремажевська, Т. П. Свиридюк, Є. П. Синьова, Л. І. Солнцева, С. В. Федоренко).

Сприймання в більшості робіт розглядалося у дотиково-кінестетичній та слуховій модальностях, хоча й наголошувалося на його полісенсорній природі. Слідом за Ф. М. Шемякіним та В. О. Кручиніним, ми розглядаємо сприймання з можливістю і послідовної, і паралельної інтерпретації сенсорних повідомлень в перцептивний образ.

Просторова перцепція досліджувалася переважно в контексті просторового орієнтування і не виділялася як окремий об’єкт дослідження.

Базовим для нашого дослідження є положення про те, що сенсорно-перцептивна сфера при глибоких порушеннях зору є однією з основ компенсаторних процесів (М. І. Земцова, О. Г. Литвак, І. С. Моргуліс), завдяки яким може здійснюватися система реабілітації інвалідів за зором як спеціально організована, соціальна за походженням, реадаптивна діяльність.

Дослідження теорії просторового орієнтування (ПО) дозволило виділити, як його окремий вид, ПО у відкритому просторі (М. І. Земцова, А. А. Крогіус, В. С. Сверлов, Ф. М. Шемякін). При цьому з’ясовано, що тренування мобільності залежить від якості орієнтування (В. О. Кручинін, В. Гудоніс, В. С. Сверлов, Л. О. Семенов та ін.).

У дослідженні проаналізовано зарубіжні (І. Фішер, П. Вінер, Я. Коль та ін.) та вітчизняні програми (Л. І. Солнцева, М. Н. Наумов, О. П. Садчиков та ін.) з навчання ПО пізноосліплих. Виявлено, що дане навчання проводиться переважно на моносенсорній основі, аналізаторна готовність формується помодально і не для всіх збережених рецепцій.

У результаті досліджень особливостей психіки осліплих вітчизняні та зарубіжні тифлологи (О. Г. Литвак, В. Гудоніс, А. Алексєне, В. М. Сретенська та ін.) виявили лише загальні особливості функціонування зорових образів і загальні принципи, етапи, труднощі реадаптивних процесів. Підтверджується складність ПО для цієї категорії досліджуваних.

Розгляд проблем реабілітації дорослих осліплих осіб у контексті авторської моделі перцепції вимагає подальших досліджень на експериментальному рівні.

Другий розділ дисертації – “Стан перцептивного сприймання та просторового орієнтування осліплих осіб зрілого віку” – присвячений дослідженню рівнів просторової перцепції (ПП) і просторового орієнтування (ПО) досліджуваних генеральної вибірки. Генеральна сукупність досліджуваних становила 50 осіб і була розподілена на дві серії: Е1 – 30 осіб парціально сліпих та Е2 – 20 осіб тотально сліпих. Вік досліджуваних становив 20-60 років, що відповідає акмеологічному періоду онтогенезу.

На початку експерименту вивчалася особиста документація, в тому числі медична, респондентів на предмет виявлення ускладнень, які можуть впливати на адекватність та якість інтермодального сприймання. Наявність у них численних серцево-судинних захворювань обумовила потребу в спеціальному інтерв’юванні з метою з’ясування глибини та частоти проявів різних дезадаптуючих станів, які враховувалися під час інтерпретації результатів констатуючого етапу.

У дослідженні використовувалися вітчизняні й зарубіжні експериментальні методики з визначення якості орієнтування, адаптовані нами до психофізичних можливостей осліплих осіб.

Попередньо було визначено можливі оріентаційно-перцептивні рівні сформованості цих процесів: перший рівень – сенсорний (чуттєвий) ; другий – сенсорно-перцептивний; третій – перцептивний. Ця рівнева структура зумовлювалася провідним місцем ПП в процесі ПО.

Діагностика рівня ПП на перцептивному рівні здійснювалася за допомогою вербального звіту. Сформованість перцептивного рівня сприймання, окрім застосування інтерв’ювання, вивчалася опосередковано через діагностику ПО, адже робоча гіпотеза передбачала, що ПП і ПО -взаємозалежні процеси.

Для інтерв'ювання з приводу виявлення самооцінки ПП і ПО було запроваджено оригінальну методику з шести закритих запитань (вони наводяться в дисертації), де три з них оцінювали рівень ПП, а три – рівень ПО. Основними критеріями цього інтерв'ю було обрано кількісне співвідношення використаних аналізаторів та самостійність ПО.

Аналіз шести основних запитань щодо рівня сформованості даних процесів передбачав означення номера обраного респондентом варіанту відповіді і суму чисел,