Розвиток просторової перцепції у осліплих осіб зрілого віку

На основі теорії компенсації і системного підходу перцептивне навчання розглядається як частина реабілітаційно-корекційного процесу з відновленням повноцінної життєдіяльності інвалідів та реадаптації до нових обмежених іномодальних умов функціонування. Виходячи з цього і базуючись на психологічних і педагогічних джерелах і концепціях, розроблена нами навчальна програма обґрунтовується як психолого-педагогічна корекція.

Вона будувалася відповідно до наступних загальнопедагогічних принципів: зв’язку теорії з практикою, науковості, систематичності, свідомості й активності, доступності навчання. Було також враховано вимоги корекційної педагогіки щодо максимального залучення до процесу навчання збережених аналізаторів, стимулювання інтрасуб’єктної активності та інтерсуб’єктної взаємодії.

Експериментальну методику було спрямовано на формування основи для активності особистості, її самореалізації. Цією основою є самостійність, впевненість осліплої людини, більша незалежність від сторонньої допомоги. Всі вправи, психотехніки, завдання, які підбиралися до кожної теми корекційного навчання, передбачали використання всієї пізнавальної сфери реабілітантів.

На основі аналізу психологічних джерел, їх переосмислення в контексті завдань дослідження було визначено наступні групи психологічних умов перцептивного навчання окресленої категорії інвалідів і визначено їх зміст:

а) зовнішні умови – організаційні, комунікативні, стимульні;

б) внутрішні умови – вікові, структури процесів, наявність дезадаптуючих станів.

Інтеркореляції, як базис для навчально-корекційного впливу в даний віковий період, визначалися мнімічним та вербально-логічним ядром психіки. Це зумовило широке використання в навчанні сугестивних, вербальних, логічних вправ та вправ на уяву, поруч з суто перцептивними тренінгами.

Виходячи з соціально-побутових умов реабілітантів і гігієнічних вимог, програма передбачала 20 занять (по одному на тиждень), тривалістю 2 – 2, 5 астрономічні години. Навчання проводилося у груповій, індивідуальній та змішаній формах. Кожне заняття передбачало домашнє завдання.

Корекційно-розвивальне навчання включало чотири етапи: мотиваційно-установчий, етап активізації пізнавальної сфери, формуючий, етап закріплення набутих навичок.

На першому етапі у досліджуваних створювалася позитивна мотиваційно-установча база для подальшої реадаптивної роботи: інформаційної, діагностичної, попереджувально-реабілітаційної.

На другому етапі активізація пізнавальної сфери включала відновлення у реабілітантів зорових образів, поліпшення здатності до концентрації, переключення, розподілу атенційних процесів, психокорекцію (формування навичок психічної саморегуляції методами сугестії, аутотренінгу, нейролінгвістичного програмування).

На основному – формуючому етапі здійснювалося навчання інтермодальної перцепції на полісенсорній основі з послідовною і паралельною активністю аналізаторів. Були задіяні міжмодальні інтеркореляційні зв'язки від одного і до дедалі все більшої кількості аналізаторів.

Методика передбачала, що при дотриманні визначених умов її реалізації у реабілітантів формуватиметься індивідуальний досвід ПП в процесі ПО. Це набувалося в трьох можливих стимульно-ситуативних групах зовнішніх умов: штучних, макроноосферних, біосферних комплексах. Відбувався розвиток “активного оператора” як синтезуючого центру переробки інтермодальної просторової інформації, який включав розвиток мислительних процесів (варіативності й швидкості) і ПП загалом.

На четвертому заключному етапі шляхом тренування, використання нових і повторення вже відомих реабілітаційних вправ закріплювалися вміння і навички створення полімодального образу середовища та їх практичного застосування.

У результаті аналізу проблем просторових фобій у осліплих досліджуваних визначено наявність орієнтаційно-просторової тривожності (ОПТ). На початку і по закінченні корекційного навчання наявність ОПТ діагностувалася у досліджуваних адаптованим експрес-опитувальником. Було встановлено, що в ході перцептивної корекції з використанням сугестивних психотерапевтичних заходів у реабілітантів значно знижується і навіть нівелюється дезадаптуючий вплив ОПТ.

Після корекційного навчання в повному обсязі було повторено діагностику сформованості орієнтаційно-перцептивних рівнів.

Статистична обробка результатів формуючого етапу дослідження довела, що в обох серіях досліджуваних переважна більшість з них після корекційного навчання здобули зону другого рівня сформованості ПП і ПО (83, 33% з серії Е1; 90% з серії Е2) і лише поодинокі суб’єкти залишилися в зоні першого рівня чи досягли зони третього (6, 66% з серії Е1; 10% з серії Е2). В учасників експерименту поступово сформувався індивідуальний досвід сприймання інтермодальних асоціацій сенсорної стимуляції та створення панорамного полісенсорного образу місцевості на збереженій аналізаторній основі. Підтверджено рівневу структуру досліджуваних процесів та ефективність корекційної методики за обраних психологічних умов її реалізації.

 

 

Аналіз загальної і спеціальної психолого-педагогічної літератури засвідчив актуальність досліджуваної проблеми, яка зумовлюється недостатньою теоретичною розробленістю на сучасному етапі розвитку дефектологічної науки в Україні ряду важливих питань, зокрема: функціонування перцептивного рівня переробки інформації під час утворення цілісного полімодального образу середовища у випадках глибокої зорової патології; взаємозв’язку ПП і ПО; рівневої структури цих процесів; змісту і технологій корекції перцептивної сфери дорослих пізноосліплих; психологічних умов здійснення цієї корекції.

На основі виконаного в дисертації аналізу літературних джерел та розроблених і реалізованих відповідно до умов наукового експерименту досліджень можливо зробити наступні висновки:

- перцепція має трьохрівневу структуру. Перцептивний образ, що формується на другому рівні сенсорної переробки інформації, його повнота, різномодальність, інформативність залежать від навченості свідомого, довільного активного оператора – синтетичної діяльності мозку;

- просторова перцепція займає центральне, детермінуюче місце в діяльності орієнтування у відкритому просторі. Якість ПО залежить від якості ПП;

- пізноосліплі інваліди зрілого віку мають в цілому низьку якість просторових перцепцій і просторового орієнтування;

- з огляду на взаємозалежність ПП і ПО можна говорити про орієнтаційно-перцептивну систему, яка включає три орієнтаційно-перцептивні рівні. Рівневість визначається кількісним модальним складом перцепту і