Розвиток просторової перцепції у осліплих осіб зрілого віку

Оскільки у респондентів передбачалася і виявилася певна варіативність у співвідношенні ПП і ПО, то шкала мала міжрівневі градації, значення яких було суттєвим для статистичної обробки результатів.

Результати інтерв'ювання засвідчили, що більшість досліджуваних віднесли себе до першого низького рівня. Важливим результатом інтерв'ювання було підтвердження взаємозв'язку між рівнем перцепції і рівнем орієнтування. Про це свідчить виявлена нами тенденція: підвищення інформативності перцептивного образу, яке відбувається на основі полісенсорного сприймання різномодальних сигналів, призводить до якісного поліпшення просторового орієнтування.

Для підтвердження виявленої тенденції та визначення рівнів ПП і ПО, було додатково проведено спостереження мобільності осліплих осіб та випробування в польових умовах.

Досліджувані спостерігалися під час пересування від зупинки автобуса до контори територіальної первинної організації впродовж декількох десятків метрів.

Критеріями обсервації було обрано самостійність і впевненість досліджуваних під час руху і відображалися в таких індикаторах – наявність супроводу, користування тростиною, впевненість ходи, кількість помилок. За помилки приймалися зіткнення з об’єктами на шляху руху та дезорієнтації.

Результати обсервації підтвердили рівневу структуру ПП і ПО. Зі збільшенням інтегративного рівня зменшувалася кількість осіб з супроводом, зменшувалася кількість помилок, збільшувалася кількість випадків впевненої ходи.

Інтерв'ювання і обсервація доповнювалися випробуваннями в польових умовах. Першим випробуванням було проходження 10-метрового відрізку шляху з визначенням відхилення від прямої в сантиметрах на кінцевій межі. Сутність цього експерименту полягала у з’ясуванні того, яким чином на уникнення відхилень від маршруту впливає співвідношення самого суб’єкта з об’єктами середовища. Другим випробуванням було обстеження респондентами обмеженої 20 м2 ділянки лісопарку з поверненням до початкової точки.

У якості критеріїв оцінювання виступали час обстеження, кількість повернень, повнота вербального опису ділянки і навколишніх об’єктів. Варіанти описів оцінювалися як неповний, частково повний, повний достатній.

Аналіз результатів спостереження пересування осліплих на різних ділянках середовища показав, що у більшості випадків осліплі дорослі орієнтуються у відкритому просторі лише за наявності чітко окреслених орієнтирів за типом трейлінгу, мають місце суттєві помилки, більшість учасників потребує допомоги і знаходиться переважно на першому-другому рівнях.

Результати польових випробувань засвідчили, що з підвищенням якості перцептивно-орієнтаційного рівня зменшується час обстеження, відсутні випадки неповернення до вихідної точки. Для зони першого рівня характерний неповний, для зони другого – частково повний словесний опис обстеженого середовища.

Отже, результати констатуючого експерименту переконливо засвідчують двобічний взаємозв’язок та взаємообумовленість ПП і ПО. Також експериментально доведено, що тотально і парціально сліпі дорослі можуть розглядатися як еквівалентні серії, тому їх реабілітація може здійснюватися за однаковою програмою.

Констатовано низькі орієнтаційно-перцептивні рівні у досліджуваних – чуттєвий і чуттєво-перцептивний, що обумовлює необхідність розробки спеціальної корекційно-розвивальної методики та психологічних умов її реалізації.

Виявлено, що переважна кількість осліплих дорослих осіб має синдром просторової фобії, який гальмує процес опанування ними перцептивно-орієнтувального комплексу знань і вмінь. Поява цих фобій зумовлена недостатньою реадаптацією збереженого сенсорно-перцептивного блоку після втрати зорової функції.

Комплексність використаних діагностичних методів, спеціальні психодіагностичні заходи для підвищення надійності психодіагностичних методів, методи математичної статистики підтвердили надійність і достовірність отриманих результатів.

В третьому розділі дисертаційної роботи – “Психолого-педагогічна корекція інтермодального сприймання простору осіб, які осліпли в зрілому віці” – розкриваються психолого-педагогічні засади розробки методики перцептивного навчання та психологічні умови її реалізації; визначаються завдання та організація експерименту; описується зміст корекційних занять; наводяться результати контрольної діагностики; на основі порівняльного аналізу результатів констатуючого і формуючого етапів зроблено висновки про ефективність застосування корекційної методики; наводяться дані діагностики у досліджуваних орієнтаційно-просторової тривожності (ОПТ).

Проведений на констатуючому етапі аналіз теоретичної й емпіричної інформації з проблем просторової перцепції і просторового орієнтування у осліплих осіб зрілого віку виявив наявність у них переважно низьких рівнів зазначених психічних процесів та одночасно значні потенційні можливості щодо їх формування. Недосконалість у них перцептивної й просторово-орієнтувальної діяльності зумовлена комплексним впливом аномального фактору на їхній психофізіологічний стан. При цьому виникає дефіцит інтерцептивної інформації, що гальмує подальший особистісний розвиток цих осіб а акмеологічний період онтогенезу та їх соціальну реабілітацію.

Через це дефіцит інтероцептивної інформації, обмеження орієнтаційно-перцептивних функцій гальмує розвиток людини, тому обмеження орієнтаційно-перцептивних функцій, недостатність компенсаторно-корекційних заходів розглядаються нами як стримуючі фактори реадаптивних процесів. Враховуючи умови Чернігівської територіальної первинної організації УТОС, перцептивне навчання передбачалося як поступове, поетапне, малими групами із застосуванням комплексу психолого-педагогічних засобів, чим забезпечувалася активність і ефективність корекційно-розвивальних впливів. Адже саме комплексність застосованих психолого-педагогічних методів забезпечувала корекційно-терапевтичний ефект і дозволяла враховувати гетерохронність функціональних і міжфункціональних зв'язків як основний принцип розвитку людини в трьох періодах зрілості.

Метою формуючого етапу дослідження була розробка і апробація експериментального корекційно-навчального змісту розвитку інтермодальної перцепції простору для осліплих у дорослому віці людей та визначення психологічних умов цього навчання.

Ми передбачали, що спеціальне перцептивне навчання означеної категорії осіб з врахуванням специфіки порушень зору, вікових особливостей і психофізичного стану періодів функціональної зрілості дозволить підвищити у досліджуваних перцептивно-орієнтаційний рівень опанування простору й послабити негативний вплив вторинних проявів на їхні функціональні можливості, поліпшити реадаптацію в середовищі.

На формуючому етапі дослідження вирішувалися такі завдання:

1. Науково обгрунтувати психологічні умови та етапи експериментального навчання.

2. Розробити зміст корекційно-навчальної програми та перевірити її ефективність.

Навчання здійснювалося