Розвиток ринку цінних паперів в Україні

Існують законодавчі обмеження здійснення муніципальних запозичень. По-перше, місцева рада може прийняти рішення про запозичення до відповідного бюджету за умови, що видатки на обслуговування боргу бюджету АР Крим та бюджету місцевого самоврядування щорічно не перевищуватимуть 10% видатків поточного бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. По-друге, якщо в процесі сплати основної суми боргу та відсотків по його обслуговуванню, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка сплати з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом наступних 5 років.

Якщо здійснюється зовнішнє запозичення, необхідна довідка Держкомстату про чисельність населення міста, а також орган місцевого самоврядування повинен мати кредитний рейтинг рейтингової агенції. Такою вважається юридична особа (резидент або нерезидент), яка спеціалізується на наданні послуг визначення кредитного рейтингу та інформаційно-аналітичних послуг, пов’язаних із забезпеченням діяльності з визначення кредитних рейтингів. Агенція повинна мати розроблену шкалу, яка забезпечує однозначне тлумачення рейтингу; методологію визначення кредитного рейтингу, інформаційну інфраструктуру, достатню для ефективного збирання, обробки і аналізу даних; способи поширення інформації, достатні для належного оприлюднення певного кредитного рейтингу; проводити моніторинг подій, які можуть змінити кредитний рейтинг будь-якого об’єкта. Відповідність юридичної особи цим ознакам повинна бути підтверджена експертним висновком Світового банку, Міжнародного валютного фонду або Європейського банку реконструкції та розвитку [21, 147]. У проекті рішення про випуск позики емітент повинен зазначити всі її параметри і мету залучення коштів.

Значну загрозу складає зміна доходів місцевого бюджету, що приводить до скорочення обсягів фінансових ресурсів, призначених на обслуговування боргу. Такі ситуації загрожують місту дефолтом. В Україні відомий такий приклад, що мав різко негативний вплив на подальший розвиток місцевих запозичень. Так, у 2009 році місцеву позику розмістив Донецький міськвиконком; значна частина емітованих облігацій була розміщена серед іноземних інвесторів. Станом на 15 червня 2009 року замість 107, 8 млн. грн. (близько 52, 8 млн. дол. США) мерія міста виплатила 380 тис. грн. інвесторам облігацій (близько 279 млн. дол. США). [23, 117]. Оголошення емітентом власної неплатоспроможності на момент погашення облігацій не тільки призвело до міжнародного скандалу, але і надовго сформувало упереджене ставлення населення до заходів економічної політики подібного роду.

В числі основних небезпек муніципальних запозичень в Україні – правові ризики, зокрема, законодавча невизначеність щодо обслуговування. Відповідно до Бюджетного кодексу (пункт 4 статті 15) “витрати на погашення зобов’язань з боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, щодо яких виникають … боргові зобов’язання АРК або місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в … рішенні про місцевий бюджет”. Це означає, що орган місцевого самоврядування в будь-якому випадку повинен платити за зобов’язаннями і, згідно з Бюджетним кодексом, таке відшкодування відбуватиметься з коштів загального фонду бюджету, тобто залишаться недофінансованими інші статті місцевого бюджету.

Успішність залучення додаткових фінансових ресурсів через облігаційні позики серед інших причин залежить від стану розвитку ринку муніципальних запозичень. Згідно чинного законодавства роль органів місцевої влади у механізмі розміщення місцевих облігацій полягає у виконанні наступних функцій [18, 66]:

- місцева рада повинна прийняти рішення прийняти рішення про випуск цінних паперів;

- емітент визначає розмір позики та вид цінних паперів, строки випуску та погашення;

- за емітентом закріплюється відповідальність за облігаційну позику;

- емітент зобов’язаний провести реєстрацію емітованих цінних паперів у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) ;

- емітент укладає угоди: з комерційним банком на депозитарне обслуговування, з компанією-реєстратором щодо реєстрації укладених угод;

- емітент може подати документи на фондову біржу для включення своїх цінних паперів у біржовий рейтинг та укласти угоду з фондовою біржею на реалізацію своїх паперів через посередників біржі для їх реалізації через торговий зал біржі та визначення реального курсу.

 

 

Розвиток вітчизняного ринку має свої характерні особливості, пов'язані з реформуванням форм власності та розвитку суспільства.

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні неможливе без активізації процесу соціально-економічних та політичних реформ. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси [24, 136].

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

- реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

- одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

- забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

- гарантування прав власності на цінні папери;

- захисту прав учасників фондового ринку;

- інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

- дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

- контролю за прозорістю