Розвиток теорії та практики реальної освіти на західноукраїнських землях (1849 – 1939 рр.)

Протягом досліджуваного періоду не існувало жодної української національної реальної школи. У Галичині відсоток учнів-українців у школах цього типу не перевищував 13%, решту становили переважно поляки, дещо меншу частку – євреї та ін. Навіть у реальній школі в Чернівцях, яку утримував православний релігійний фонд, українців налічувалося лише близько 15%. На відміну від галицьких реальних шкіл, величезним досягненням чернівецької було викладання в ній української мови. Навчання в реальних школах досліджуваного періоду спочатку відбувалося німецькою мовою, а згодом – крайовими мовами. У період панування Австро-Угорщини державні навчальні заклади реального спрямування були угорськомовними (Закарпаття), німецькомовними (Буковина), польськомовними (Галичина). 

Після перерозподілу держав (кінець Першої світової війни) реальні навчальні заклади на західноукраїнських землях переважно стали румунськомовними в Румунії (Буковина), польськомовними у Польщі (Галичина та Волинь). Унаслідок реалізації реформи освіти Польщі 1932 року почали діяти загальноосвітні середні школи двох ступенів: чотирирічні гімназії та дворічні ліцеї. У таких ліцеях практикувалася диференціація навчального процесу та профільна спеціалізація змісту освіти класичного, гуманітарного, фізико-математичного та природничого напрямів. У 1937-1938 навчальному році при 138 гімназіях Галичини і Волині діяло 127 загальноосвітніх ліцеїв (з них 21 український). 

Навчання було платним і малодоступним для широких верств україномовного населення. На Закарпатті лише у Підкарпатській Русі як автономному краї Чехословаччини з’явилися національні реальні середні школи (реальні гімназії), у яких здебільшого учні були українцями.

Заснування українських реальних гімназій і ліцеїв у досліджуваний період стало можливим завдяки праці культурно-освітніх діячів Буковини (І. Герасимович, С. Канюк, Ю. Лисан, М. Лютик, С. Смаль-Стоцький), Волині (О. Левчаківська, А. Пащук, Х. Приступа), Галичини (Т. Білевич, І. Ваньо, В. Кальба) та Закарпаття (А. Алиськевич, Й. Пешек, Ю. Ревай). Чимало випускників цих навчальних закладів відомими науковцями, політиками, письменниками, лікарями, священиками, військовими, борцями за незалежність свого народу (М. Бабич, І. Василинець, І. Волощук, Д. Гусак, В. Добош, В. Маркусь, І. Могорита, В. Олексій, В. Фенцик, І. Шлепецький та ін.). 

Дидактична система реальних середніх шкіл базувалася на поглибленому вивченні природничо-математичних дисциплін та новітніх мов. На прикладі навчальних планів і програм малодосліджених реальних шкіл Галичини проаналізовано зміст освіти тих реальних навчальних закладів, що діяли на західноукраїнських землях. Зміст освіти складався з базового і шкільного компонентів. Встановлено перелік предметів, обов’язкових для вивчення у середніх навчальних закладах реального спрямування, а також програми цих предметів затверджували освітні міністерства. Основною формою навчання був урок. Крім того проводилися лабораторні заняття, екскурсії, гурткова робота. Застарілі методи навчання змінили новими методиками, в яких вагоме місце належало наочності, „живому” спілкуванню учнів, спостереженню, практичному застосуванню набутих знань і умінь, ілюстрації, дослідам, демонстраційному експерименту тощо.

У контексті навчальних планів і програм зміст освіти постійно видозмінювався. Важливими в змісті освіти досліджуваних реальних навчальних закладів були предмети гуманітарного циклу: релігія, мови (німецька, французька, на теренах Буковини додатково англійська), крайові мови (польська, українська, румунська), історія, пропедевтика філософії (у реальних школах з 1914 року) (рис. 1). На вивчення цих предметів у реальних школах відводили від 32% до 46% усього ресурсу годин (рис. 2); дисциплін математично-природничого циклу від 47% до 66% обсягу годин. До них належали: математика, географія, натуральна історія, фізика, хімія, геометрія і геометричні рисунки, нарисна геометрія, рисунок від руки, каліграфія. Крім того до 1872 року навчальні плани реальних шкіл містили предмети фахового спрямування: наука про машини, рисунки машин та архітектурні рисунки, будівельні конструкції, котрі становили від 1,5 до 5% усієї кількості навчальних годин.

 

Рис. 1 Розподіл навчального часу (тижневих годин), який відводився на вивчення дисциплін різних циклів згідно навчального плану реальних шкіл Галичини 1909 – 1910 рр.

 

Однак, з 1872 року реальні школи набули винятково загальноосвітнього характеру і готували до вступу в вищі навчальні заклади реального спрямування. Загалом відсоток навчальних годин, відведених на вивчення предметів природничо-математичного циклу в реальних школах Австрії (55%), був вищим, ніж в закладах такого типу Німеччини (38%) та Росії (49%). Цей показник для реальних гімназій становив відповідно 25% в Австрії, 33% в Німеччині та 45% в Росії.

На початку ХХ ст. навчальні плани змінювалися у напрямі врівноваження гуманітарної та природничо-математичної складової в змісті освіти досліджуваних шкіл. Зміни у навчальних планах і програмах були зумовлені розвитком природничих наук і техніки; досягненням прогресивної педагогічної думки; глибшої реалізації міжпредметних зв’язків; зменшення перевантаження учнів; раціоналізації змісту освіти, зокрема дисциплін природничо-математичного циклу, матеріал яких було узгоджено з розвитком вищих фахових шкіл. 

Навчання в реальних навчальних закладах відбувалося за принципом концентричності на нижчому і вищому ступенях. Протягом досліджуваного періоду спостерігаємо збільшення кількості наочних засобів навчання: інструментів, приладів, макетів, моделей тощо. Деякі з них виготовляли самі учні. 

Багато чужомовних (німецькомовних) підручників поступово змінили ті, які видавалися крайовими мовами, а після Першої світової війни – державними (польською, румунською, чеською мовами, а також крайовою мовою Підкарпатської Русі – українською).

 

Рис.2 Зміна відсотку