+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
32
Мова:
Українська
інспектування; публікування щорічних звітів; вивчення іноземних мов (що до класичних гімназій, то в реальних навчальних закладах грецьку мову як предмет не викладали, а латинська була лише в навчальних планах реальних гімназій); першочергове значення надавали вивченню релігії; спільне навчання представників різних конфесій та національностей; обов’язковість викладання державною або крайовою мовою в більшості шкіл; зміна мови викладання упродовж досліджуваного періоду (угорську та німецьку, в Галичині – польську). Натомість після переділу держав на початку ХХ ст.: на румунську – в Румунії, польську – в Польщі, українську й чеську – в Підкарпатській Русі (автономний край Чехословаччини); інтегрований характер вивчення частини предметів (ботаніки і зоології, географії й історії, геометричних рисунків, геометрії та нарисної геометрії тощо); у навчанні зберігалися принципи наочності, науковості, доступності, свідомості й активності, зв’язку навчання з життям; проведення шкільних реформ за для зближення за змістом освіти класичних та реальних середніх навчальних закладів; розширення прав випускників під час вступу в університет; втрата класичними гімназіями ексклюзивного „пропускного” права.
Встановлено, що в реальних школах і реальних гімназіях у досліджуваний період термін навчання тривав на початку досліджуваного періоду шість, згодом сім і наприкінці досліджуваного періоду – вісім років; зміст освіти складався з базового й шкільного компонентів. З часом вивчення фахово зорієнтованих дисциплін було усунуто, реальні школи набули загальноосвітнього характеру. Центральне місце було відведено математично-природничим дисциплінам й новочасним мовам; основною формою навчання був урок, проводилися лабораторні заняття, екскурсії, гурткова робота; застарілі методи навчання змінили на нові методики, в яких важливе місце належало наочності, „живому” спілкуванню учнів, практичному застосуванню набутих знань та умінь, спостереженню, ілюстрації, дослідам, демонстраційному експерименту, лабораторним роботам тощо; зросла кількість наочних засобів навчання (інструментів, приладів, макетів, моделей). Чужомовні (німецькомовні) підручники поступово змінили ті, що видавалися крайовими мовами, а після Першої світової війни – державними: польською, румунською, чеською мовами, а також крайовою мовою Підкарпатської Русі – українською; учителів для державних реальних навчальних закладів обирали на конкурсній основі. Звання учителя можна було отримати після складання відповідного кваліфікаційного екзамену.
4. У сучасних умовах функціонування середньої освіти доцільно реалізувати здобутки в діяльності реальних навчальних закладів:
– профілізацію змісту середньої освіти за рахунок подальшого розвитку державних і приватних навчальних закладів реального напряму різних типів (гімназій, ліцеїв, авторських шкіл), а також утворення мережі профільних класів у загальноосвітніх середніх школах, завданням яких є поглиблена природничо-математична підготовка учнів – майбутніх вступників до вищих шкіл технічного спрямування і галузевих та класичних університетів (на відповідні відділення). Розробляючи зміст навчальних планів та державних стандартів середньої освіти для такого типу шкіл, завдання для випускних іспитів належить враховувати той цінний історичний досвід, який мав місце в національній освіті реального напряму, щоби не повторювати помилок минулого, а, опираючись на кращі прогресивні надбання, забезпечити поступальний розвиток сучасної української освіти реального напряму;
– наступність освітніх закладів, проведення іспитів зрілості (матури), які уможливлювали доступ до вищих шкіл без додаткових іспитів. Отож підтримуємо впровадження незалежного тестування, задля забезпечення принципу об’єктивності оцінювання знань і вмінь випускників середніх шкіл;
– застосування інтерактивних, наочних і практичних методів навчання. З метою уникнення надмірної затеоретизованості освіти варто підвищити питому вагу практичних методів навчання, вчити впроваджувати теоретичні здобутки в практику під час розв’язування задач та вправ. Водночас їхній характер має бути практичним. Випускники шкіл, які не хочуть вступати до вищих навчальних закладів, матимуть можливість набути елементарних фізичних, географічних, господарських та інших знань з метою використання в повсякденному житті. З-поміж методів навчання пропонуємо звернути особливу увагу на лабораторні роботи, досліди, спостереження за природою, живе спілкування, демонстраційний експеримент тощо. Вони забезпечать формування гнучких конструктивних і творчих умінь, міцних і практичних навичок учнів сучасних шкільних закладів різного типу – загальноосвітніх середніх шкіл, гімназій, ліцеїв, авторських шкіл з поглибленим вивченням природничо-математичних дисциплін;
– посилення вимог до матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів, зокрема сільських шкіл;
– запровадження оприлюднення шляхом публікації звітів у сучасних середніх школах для збереження традицій .
Дисертаційне дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми. До подальших напрямів наукових праць варто долучити: дидактичні особливості розвитку румунських ліцеїв Буковини 1919–1939 років; природничо-математичних ліцеїв Галичини у 30-ті роки ХХ століття; зміст освіти середніх навчальних закладів Закарпаття (ХІХ – початок ХХ століття).
Основні положення дисертації викладено в одноосібних публікаціях:
1. Саф’янюк З. До питання про становлення „Львівської політехніки” як вищого навчального закладу реальної освіти (1817–1871рр.) // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія. – 2003. – Вип. 179. – С. 122-132.
2. Саф’янюк З. До питання про становлення та розвиток закладів реальної освіти в Європі у XVIII – ХІХ столітті // Педагогіка і психологія професійної освіти. Науково-методичний журнал. – 2004. – № 1. – С. 135-146.
3. Саф’янюк З. Про становлення і розвиток теорії реальної освіти у працях європейських педагогів // Науковий вісник Ніжинського університету. Збірник наукових праць. – Вип. 4.– Педагогіка та психологія. – 2004. – С. 171-175.
4. Саф’янюк З. Етапи розвитку європейських закладів реальної середньої освіти (XVIII – ХІХ ст.) // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. – Вип. 40. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2005. – С. 141-147.