Розвиток вікової психології

У клініці Гезелла була розроблена спеціальна апаратура для об'єктивної діагностики динаміки психічного розвитку маленьких дітей, у тому числі кіно- і фотозйомка, «дзеркало Гезелла» (напівпроникне скло, яке застосовується для об'єктивного спостереження за поведінкою дітей). Він також використав нові методи дослідження: лонгітюдний (метод тривалого вивчення тих самих дітей протягом певного періоду – найчастіше з народження до підліткового віку) і близнюковий (порівняльний аналіз психічного розвитку монозиготних (однояйцевих) близнюків). На основі цих досліджень була вироблена система тестів і норм для дітей від трьох місяців до шести років за наступними показниками: материка, мова, адаптивна поведінка, індивідуально-соціальна поведінка. Модифікація цих тестів (як і тестів Біне) лежить в основі сучасної діагностики психічного розвитку дітей.

Англійський психолог Д. М. Болдуїн (1861-1934) був одним з учених рубежу XIX-XX століть, які вважали за необхідне досліджувати не лише пізнавальний, але й емоційний і моральний розвиток дитини. Він також вважав за необхідне вивчати особистість не ізольовано від суспільного процесу, а всередині нього. У своєму творі «Духовний розвиток з соціологічної та етичної точки зору (дослідження з соціальної психології) « (1913) Болдуїн відзначав, що необхідний діалектичний підхід до аналізу духовного розвитку, тобто вивчення того, що являє собою особистість з соціальної точки зору, і вивчення суспільства з погляду особистості. Говорячи про те, що у духовному розвитку переплітаються набуті і вроджені якості, Болдуїн відзначав, що і соціальне середовище, і спадковість визначають рівень соціальних досягнень людини в даному суспільстві, оскільки у процесі соціалізації діти навчаються однаковим речам, всім даються однакові знання, однакові норми поведінка і моральні закони. Індивідуальні розходження полягають не тільки у швидкості засвоєння, але й у можливості адаптації до тих норм, які прийняті у суспільстві, тому, відзначав учений, індивідуальні розходження повинні лежати в межах того, чому повинні навчитися і що повинні прийняти індивіди.

У своїх роботах Болдуїн доводив, що сучасне йому суспільство впливає на формування не лише емоцій, але й особистісних якостей людини. Процес соціалізації, на думку Болдуїна, впливає і на формування самооцінки, тому що «гарна» людина, як правило, гарна з погляду людей її кола. У самооцінці, як і в оцінці навколишніх, проявляється загальна система цінностей, закріплена у звичаях, умовностях, соціальних установках. При цьому існує два кола норм – більш вузьке, яке стосується безпосередньо того сімейного кола, у якому живе дитина, і більш широке – того соціуму, народу, країни, до якої вона належить. Внаслідок того, що всі діти даного кола і даної нації потрапляють приблизно в однакові умови і вчаться тому самому, то у середнього рівня не існує протиріч між особистими і суспільними нормами. Такі протиріччя виникають лише у видатних людей, які вважають за можливе ставити себе вище суспільства і жити за власними законами. Так знову виникає думка про надлюдину. Однак – на відміну від Ніцше – Болдуїн підкреслював, що це не обов'язково асоціальна особистість, це може бути людина, яка просто обігнала свій час.

З позицій суспільних норм і цінностей Болдуїн розглядає і такі поняття, як обдарованість і геніальність. Для нього у дослідженні обдарованості найголовніше не встановити різницю в IQ, а проаналізувати, наскільки обдарованість даної людини приймається суспільством. Таким чином, геній і суспільство повинні бути адкватними щодо придатності нових думок, їх відповідності суспільним цінностям. З цього випливає, чому Болдуїн наполягав на необхідності для всіх дітей суспільного навчання, у тому числі і навчання грі. Він одним з перших відзначив соціальну роль гри і розглядав її як інструмент підготовки людини до життя, до складних соціальних відносин.

Загалом до середини ХХ століття вікова психологія займалася виключно вивченням психіки дитини, і лише з 1960 років з’явилися такі її галузі, як геронтологія та психологія вікових криз.

 

 

Спілкування у групі однолітків істотно відбивається на розвитку особистості дитини. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, задоволеною, якою мірою вона засвоює норми відносин з однолітками. У спілкуванні дітей досить швидко складаються відносини, у яких з'являються переваги одних і ігнорування інших однолітків.

Спілкування з однолітками – це перша школа соціальних відносин. Саме спілкування з ровесниками вимагає високої емоційної напруги. За отримання радості спілкування дитина витрачає багато енергії на почуття, пов'язані з успіхом ідентифікації і стражданнями внаслідок відчуження.