Розвиток вікової психології

Предмет:

Тип роботи:

Реферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

justify;">Взаємодія дитини з однолітками – це не тільки ефективна можливість спільно пізнавати навколишній світ, але й можливість спілкування з дітьми свого віку, можливість спілкування з хлопчиками і дівчатками. Діти дошкільного віку активно цікавляться один одним, у них з'являється виражена потреба у спілкуванні з однолітками. В умовах спеціального дошкільного виховання, коли дитина постійно перебуває з іншими дітьми, вступає з ними в різноманітні контакти, складається дитяче суспільство, у якому дитина набуває перших навичок поведінки серед рівних учасників спілкування.

На розвиток особистості дитини впливає група однолітків. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поведінки.

Особливе місце в спілкуванні дітей починають займати відносини хлопчиків і дівчаток. Ще наприкінці раннього віку дитина засвоює ефемерне знання про свою статеву приналежність, але вона ще не знає, яким змістом мають бути наповнені слова «хлопчик» і «дівчинка».

У період дошкільного віку дорослі починають свідомо або несвідомо навчати дитину статевій ролі відповідно до загальноприйнятих стереотипів, орієнтуючи його у тому, що значить бути хлопчиком або дівчинкою. Хлопчикам звичайно дозволяють більше проявляти агресивність, заохочують фізичну активність, ініціативність. Від дівчаток очікують душевності, чутливості та емоційності.

Усвідомлення свого «Я» неодмінно включає і усвідомлення власної статевої приналежності, відчуття якої в нормі стає стійким у дитини вже у дошкільному віці. Відповідно до сприйняття самого себе як хлопчика або дівчинки дитина починає вибирати ігрові ролі. При цьому діти часто групуються в ігри за ознакою статі.

У цьому віці виявляється відкрита доброзичлива упередженість до дітей своєї статі і емоційно забарвлена, прихована упередженість до дітей протилежної статі. Це визначає розвиток самосвідомості в контексті статевої ідентифікації.

Спілкування дітей у період дошкільного віку показує їх упереджену причетність до соціальних ролей чоловіків і жінок. В іграх і у практиці реального спілкування діти засвоюють не лише соціальні ролі, пов'язані зі статевою ідентифікацією дорослих, але й способи спілкування чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчинок.

До кінця дошкільного дитина віку вчиться таким емоціям і почуттям, які допомагають їй встановлювати продуктивні стосунки зі своїми однолітками і з дорослими, у неї формуються основи відповідального відношення до результатів своїх дій і вчинків. Відповідальність активізує почуття причетності спільній справі, почуття обов’язку.

По мірі розвитку відповідальності у дитини з'являється можливість оцінювати свої окремі вчинки і поведінку в цілому як гарну або погану, якщо головними мотивами поведінки стають суспільні мотиви. Дитина шести-семи років здатна розуміти моральний зміст відповідальності. У грі і у повсякденному житті, у відносинах з однолітками дитина одержує достатній досвід відповідальної поведінки. Залежно від розвиненості почуття відповідальності до школи вона буде ставитися до своїх нових обов'язків у школі.

Емоційно позитивне відношення до самого себе, яке лежить в основі структури самосвідомості особистості кожної нормально розвиненої дитини, орієнтує її на домагання відповідати позитивному етичному еталону. Індивідуальна емоційна зацікавленість у тому, щоб бути гідним поваги навколишніх, приводить до розуміння необхідності і потреби відповідати позитивному моральному еталону. Коли потреба відповідати позитивному еталону поведінки набуває особистісного сенсу, у дитини з'являється відповідальність як риса особистості.

Встановлено, що шести-семирічна дитина у ситуації взаємин з добре знайомими однолітками може самостійно вибирати способи правильної поведінки, обстоювати свою думку, брати на себе відповідальність за свою позицію і проявляти незалежність при провокуючому впливі однолітків. Однак це можливість, яка проявляється у виняткових випадках, а не постійна лінія поведінки шестирічної дитини.

Спілкування з однолітками дає можливість дитині засвоювати еталони соціальних норм поведінки. Дитина у певних життєвих ситуаціях зіштовхується з необхідністю підкорити свою поведінку моральним нормам і вимогам, тому важливими моментами комунікативного розвитку дитини стають знання норм спілкування і розуміння їх цінності і необхідності. Якщо дитина до школи має розвинене почуття відповідальності за самого себе, за свою поведінку, то з цим почуттям відповідальності вона прийде і у свій клас.

Поступово дитина навчається ототожнювати (ідентифікувати) себе з однолітками, з якими вона знову з'єднується в школі. Ототожнення дітей один з одним не тільки як хлопчиків і дівчаток, але і як однолітків, поступово створює почуття відповідальності: спочатку «за нашу групу», потім «за весь наш клас».

Протягом періоду дошкільного дитинства дитина проходить великий шлях в оволодінні соціальним простором з його системою нормативної поведінки в міжособистісних відносинах з дорослими і дітьми. Дитина освоює правила адекватної лояльної взаємодії з людьми і у сприятливих для себе умовах може діяти відповідно до цих правил.

Молодший шкільний вік (з 6-7 до 9-10 років) визначається важливою зовнішньою обставиною в житті дитини – вступом до школи. Дитина, яка відвідує початкову школу, психологічно переходить у нову систему відносин з навколишніми людьми. Живучи серед тих же близьких, у тому ж просторі, який називається «вдома», вона починає відчувати, що її життя принципово змінилося – на неї лягли зобов'язання не лише щодня відвідувати школу, але й підкорятися вимогам навчальної діяльності.

Школа пред'являє до дитини нові вимоги відносно мовного розвитку: при відповіді на уроці мова повинна бути грамотною, короткою, чіткою, виразною, при спілкуванні мовні побудови повинні відповідати сформованої в культурі очікуванням. Саме засвоювані і використовувані дитиною засоби ефективного спілкування в першу чергу визначають відношення до