Розвиток виробництва м'ясопродуктів на підприємствах переробної промисловості

В роботі встановлено структуру елементної бази інтеграції як процесу за групами визначень на мікро- і макрорівні. Мікроелементна база включає ряд механізмів: розвитку процесу, життєзабезпечення, управління, адаптації; а макровизначення: галузевий і регіональний аспекти, етапи розвитку, головну ланку процесу. В цілому інтеграційний процес – це постійне, усвідомлене об'єднання зусиль самостійно функціонуючих підприємств, організацій, трудових колективів і окремих виробничих систем з метою досягнення загальних або конкретних результатів їх виробничої і обслуговуючої діяльності.

В групі мікроелементів головне місце займає механізм життєзабезпечення, який характеризує середовище функціонування процесу. Якщо мова йде про істинність процесу то найбільш важливим є питання механізму управління. Основу механізму управління істинним процесом інтеграції повинні складати економічні методи господарювання. Особливого значення в інтеграційному процесі набувають оптимальні, взаємоузгодженні синхронні дії всіх зацікавлених учасників. При цьому важливо визначити конкретні заходи, які забезпечать потрібний обсяг виробництва продукції. Так, у вирішенні проблеми збільшення виробництва м'ясосировини слід враховувати насамперед забезпечення тваринництва, свинарства і птахівництва високоякісними кормами, біологічними і мінеральними добавками, іншими матеріальними ресурсами. Стратегічним напрямком у формуванні об'ємів сировини нині слід вважати як нарощування поголів'я так і забезпечення значного підвищення продуктивності тварин.

Зважаючи на ту обставину, коли підвищення ефективності виробництва продукції тваринництва стало ключовою проблемою налагодження інтеграції на галузевому і міжгалузевому рівнях, то це повинно стати базовою основою ринкового середовища. Практика діяльності інтегрованих формувань переконливо свідчить про активну участь більшості промислових переробних підприємств у виробництві кінцевої продукції, а також у створенні і розвитку сировинних зон. Тому переробне підприємство-інтегратор повинне визначати виробництво харчової продукції виходячи із розвитку м'ясосировини в особистих селянських, фермерських господарствах і реформованих сільськогосподарських підприємствах з мінімальними затратами на транспортування. Неупереджений підхід до цієї проблеми дозволяє стверджувати, що великі крупнотоварні спеціалізовані підприємства, в більшості, мають власну переробку м'яса.

Виконане в дисертації дослідження показало, що традиційні форми організації і управління агропромисловим виробництвом в системі АПК повністю себе вичерпали, оскільки криза в економіці сільського господарства не забезпечила дієвої інтеграції з промисловою переробкою. Тому виникла об'єктивна необхідність створення ринкових підприємств, які є якісно новою формою організації переробки сільськогосподарської сировини.

Демонополізація переробної промисловості і створення малих підприємств ринкової орієнтації сприятиме розвитку конкуренції у виробництві і збуті продукції харчування, що зумовлює необхідність підвищення їх конкурентоспроможності за рахунок зниження собівартості, покращення споживчих якостей, пакування, фасування, зберігання, забезпечення зручності транспортування, вигідності продажу покупцеві.

Крім посилення інтеграційних зв'язків в роботі аналізуються кількісні і якісні параметри власності в тих чи інших формах господарювання. Стверджується, що акціонерна (корпоративна) власність і засноване на її основі підприємство посідає провідне місце в економіці розвинених країн. Акціонерні товариства поширені у промисловості та інших галузях економіки, за винятком сільського господарства, де вони, через специфіку цієї галузі, не мають достатнього розвитку. Але необхідність використання корпоративної власності, створення інтеграційних зв'язків є цілком логічним, адже ці два явища схожі між собою за своєю природою. Успішна побудова інтеграційних зв'язків можлива лише тоді, коли є відповідна організаційна структура, що забезпечує їх міцність і відтворення. Будь-які об'єднання фермерських господарств слід віднести до приватно-корпоративних.

Важливим організаційно-господарським принципом формування об'єднань нового типу є досягнення завершеності технологічного циклу виробництва та переробки продукції тваринництва в системі кожного члена об'єднання. На сучасному етапі партнерство, як похідна інтегрованого виробництва, може перетворюватися в корпорації, концерни, промислово-фінансові групи чи інші формування. Разом з тим досягнення високої технологічності виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції, відновлення економіко-раціональних зв'язків між підприємствами єдиної ланки можливо з утворенням принципово нових економіко-організаційних структур, що об'єднують малі підприємства і суб'єктів звуженого сировинного виробництва.

Малі підприємства дають можливість концентрувати зусилля спеціалістів на наукових дослідженнях і розробках, виробництві науково-технічної продукції і організації наукового консультування.

Встановлено переваги малих підприємств: скорочення строків будівництва і освоєння потужностей, забезпечення максимального доходу за один цикл, перепрофілювання проходить досить швидко з орієнтацією на очікувану зміну попиту, оперативно здійснюються постачальницькі і збутові функції і т. ін.

Виходячи із позитивних проявів і переваг малих підприємств робиться висновок про доцільність їх створення в м'ясопереробній промисловості.

Щоб суб'єктивний фактор визначення ефективності виробництва не був домінуючим фактором запропоновано економічні показники малих підприємств на приватній і корпоративній основі розділяти на дві групи за ознаками: а) комплексна характеристика ефективності функціонування; б) ефективність використання коштів кожного засновника чи акціонера.

У другому розділі “Рівень і тенденції функціонування м'ясопереробних підприємств” виявлено організаційно-економічні чинники формування виробництва і споживання м'яса та оцінено потенціал і можливість сировинної бази сільськогосподарських підприємств, в умовах їх ринкової трансформації.

Специфіка м'ясопереробної промисловості полягає в тому, що обсяги виробництва залежать, як від сировинних ресурсів так і від чутливості коливань споживчого ринку. Якщо, в цілому, продукти харчування є групою товарів з низькою еластичністю попиту, за ціною (тобто обсяги продаж продовольства суттєво не змінюються зі зміною цін), то попит на м'ясо і м'ясопродукти в цій групі товарів більш еластичний. На практиці це проявляється в зниженні споживання м'ясопродуктів в умовах падіння реальних доходів населення.

Низький рівень доходів споживачів змушує їх часто купувати м'ясні продукти низької якості і надавати переваги свинині, а ще частіше салу, а також курячим стегенцям. Якщо у 1985-1988 рр. споживання