Русь – Україна у ХІІ – ХVІ ст. Формування козацтва та Запорозької Січі

Декілька років тривала запекла збройна боротьба, що стала, за визначенням учених, неоголошеною війною між православною Руссю та католицькими Литвою і Польщею. У 1435 р. на річці Швянтій під Вилкомиром у Литві військо Свидригайла на чолі із героєм гуситських війн Жигимонтом Корибутовичем (син чернігово ─ сіверського князя Дмитра Корибута) зазнало нищівної поразки. Загинуло багато людей, а 42 руських православних князів потрапили у полон. Свидригайло змушений був рятуватися втечею.

Поступово влада Жигимонта розширялася, але внаслідок змови волинських князів він загинув. Великим князем став малолітній Казимир Ягайлович, а Свидригайло разом з пожиттєвим титулом великого князя отримав право на Волинську землю.

З 1440р. і до своєї смерті у 1452 р. Свидригайло безвиїзно жив у Луцьку. Його правління виразно позначене рисами автономізму та рухом опору руських князів на противагу централізаторській політиці Вітовта.

У 1452 р.Волинське князівство було ліквідоване і перетворене на звичайну литовську провінцію.

У 1471 р. така ж доля спіткала Київське удільне князівство, де протягом 1441 - 1470 рр. правили Олелько (Олександр) і його син Семен Ольгердовичі─ нащадки Великого литовського князя Ольгерда Гедиміновича. Вони користувалися законодавчою, адміністративною, фінансово-господарською автономією, включаючи право карбувати власну монету і ведення зовнішньої політики.

Із скасуванням Київського князівства Литва остаточно відійшла від проголошеного раніше принципу: новизни не вводити, а старовизни не чіпати.

У 148І р. були викриті плани руських князів щодо вбивства і усунення з великокнязівського престолу Казимира Ягайловича та заміни його князем Михайлом Олельковичем - молодшим братом Семена Ольгердовича. Змова не вдалася: Михайло Олелькович та Іван Гольшанський були страчені, а Федір Бельський зумів втекти до Москви.

У 1508 р. на повстання проти Литви піднявся український князь Михайло Глинський ─ людина європейської освіти, визначного політичного та військового досвіду. За молодих років навчався і служив за кордоном (Саксонія), де здобув визнання і авторитет та перейшов у католицьку віру (згодом повернувся у православ’я). При дворі Великого литовського князя Олександра займав високі посади, але після смерті свого покровителя (1506 р.) був усунутий від влади. Напевно, він представляв інтереси руської знаті, невдоволеної своїм становищем у ВКЛ. Зазнавши поразки, князь змушений був рятуватися втечею до Москви, де за вірнопіддану службу дістав звання боярина і великі маєтки. Упродовж певного періоду був одним із опікунів майбутнього царя Івана ІV Грозного. Помер в ув'язненні у 1536 році.

Діяльність М.Глинського оцінюють по-різному: одні називають керівником визвольної боротьби руських князів у ВКЛ, інші ─ визначним майстром подвійної гри, кар’єристом і талановитим авантюристом міжнародного рівня, здатним перетворити епізод придворної боротьби на подив східноєвропейського масштабу.

 

Загострення московсько-литовського протистояння. Татарська загроза

 

На противагу зростаючим у Литві впливам католиків, білорусько ─ українські православні князі почали все більше схилятися до союзу і покровительства Московської держави. Процес її складання в основному завершився за князювання Івана III Васильовича (1462 ─ 1505 рр.).

У 1480 р. Московська держава звільнилася від монголо-татарської залежності. Згодом, Іван III, спираючись на династичні традиції, проголосив себе "государем и великим князем всея Русі” та заявив свої претензії на всі східно-сло’янські землі, значна частина яких перебувала у складі Литви і Польщі.

Небезпечним союзником Москви виступило Кримське ханство, що сформувалося у середині ХV ст. на основі Кримського уділу Золотої Орди. У 1475 р. кримський хан потрапив у васальну залежність від Туреччини, приблизно тоді ж вони розпочали спустошуючі напади на Україну, які фактично не припинялися впродовж трьох століть.

Особливістю кримського державного утворення була його постійна спрямованість на захоплення ясиру (бранців), насамперед на слабко захищених українських землях. Чотирма основними шляхами "битими ординськими", ─Чорним, Кучманським, Муравським та Золотим або Покутським, ─ що мали десятки відгалужень, на прудконогих і витривалих конях спеціально вирощеної породи, татари проникали далеко вглиб Поділля, Київщини, Волині, і навіть Галичини, Польщі, Молдавії, Литви, Московіі, інших сусідніх земель. Вони буквально знекровлювали український народ, забираючи його найкращі сили, інших безжалісно винищували. За приблизними підрахунками, Русь-Україна внаслідок кримсько-татарських нападів втратила щонайменше 2 ─ 2,5 млн. чол.

У 1482 р. за прямою вказівкою московського князя Івана III кримський хан Манглі ─ Гірей жорстоко пограбував і спалив Київ, багатьох його жителів і воїнів було вбито, решту, разом з воєводою І. Ходкевичем, забрано у Крим. Деякі золоті речі із Софії Київської кримський хан відправив у подарунок Івану III.

З кінця вісімдесятих років ХV ст. розпочалися московсько-литовські війни (1487 ─ 1494рр., 1500 ─ 1503 рр., 1512 ─ 1522 рр. та ін.), у яких прославився Великий литовський гетьман ─ князь Костянтин Острозький. Російський історик М.Карамзін називав К.Острозького "братом росіян по церкві, але їхнім страшним ворогом на полі бою". Найгучнішу перемогу над московитами він здобув у 1514 р. під Оршею; Московська держава тоді втратила 30-40 тис. воїнів, близько 1,5 тис. дворян та уся командна верхівка потрапила у полон. За цю та інші битви сучасники називали князя Костянтина "кращим воєначальником", який за відвагою не поступається Ромулу.

Москва вдало скористалася