Русь – Україна у ХІІ – ХVІ ст. Формування козацтва та Запорозької Січі

 

Люблінська унія 1569 р

 

У 1569 р. на сеймі у Любліні було досягнуто угоди про об’єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством у єдину державу ─Річ Посполиту. Об’єднання було вигідне, насамперед, Польщі, і, щоб схилити на свій бік литовську, українську та білоруську шляхту, польський король Сигізмунд ІІ Август надав їм деякі привілеї, а тим, хто виступав проти унії, пригрозив суворими репресіями. Врешті угоду було укладено: до Польщі відійшли Волинь, Брацлавщина, частина Поділля й Київщина. Литва зберегла за собою право на свої державний герб і печатку, законодавство, фінанси, міністрів, військо, й адміністрацію. Натомість спільними ставали володар, сейм і сенат, монета, зовнішня політика, право землеволодіння на території всієї держави. Річ Посполита проіснувала до кінця ХVІІІ ст.

В адміністративному відношенні територія України була поділена на воєводства і повіти. Існували Київське, Волинське, Брацлавське, Белзьке, Руське і Подільське воєводства, з початку ХVІІ ст. до складу Речі Посполитої увійшла ще й Чернігівщина.

Укладання Люблінської унії призвело до значного посилення економічного та національно-релігійного гніту в Україні, поставило українську народність на грань знищення. Посилилась експансія католицизму.

Особливо постраждало селянство, яке становило близько 80% населення. Зростання фільваркового господарства і панщини призводило до обезземелювання та закріпачення селян, що знайшло відображення у Литовських Статутах (1529, 1566, 1588 рр.), в “Уставі на волоки” (1557 р.), в ухвалі Сейму 1573 р. та ін. Феодали набули права беззастережно судити селян, збільшилися риншовий і натуральні податки, виконання інших повинностей. Селян усіма способами намагалися запрягти, як худобу, у панське ярмо.

Зате від унії виграла місцева шляхта, яка була зрівняна у своїх правах із шляхтою польською.

Таким чином, Люблінська унія погіршила загальну ситуацію в Україні. Але, як зауважив І.Крип‘якевич, “при всіх негативних наслідках дала принаймі одну користь, що всі українські землі були злучені в одну цілість”, і це сприяло консолідації українського народу.

Тому треба мати на увазі як негативні, так і деякі позитивні наслідки Люблінської унії.

Негативні: загострення соціальних суперечностей; зростання панщини; національне гноблення; денаціоналізація і окатоличення української верхівки і т. п.

Позитивні: об’єднання переважної більшості українських земель в одній державі; поширення в Україні елементів західноєвропейської цивілізації і культури, активне поєднання традицій двох світів – Заходу і Сходу; прискорений розвиток національної освіти та культури; активізація господарського і суспільно-політичного життя.

 

Князь В.-К. Острозький. Острозька Академія

 

У панівних колах виникла православна магнатсько-шляхетська опозиція на чолі з князем Василем-Костянтином Острозьким, що ставила своїм завданням розширення автономії України в складі Речі Посполитої.

На жаль, феодальна знать (князі, магнати, середня і дрібна шляхта, бояри та ін.) до середини ХVІІ ст. майже повністю окатоличилася і денаціоналізувалася.

Найвідоміший представник православної знаті, якого називали “стовпом православ’я”, князь В.-К.Острозький (1527-1608 рр.) був молодшим сином уславленого Великого гетьмана Литовського князя Костянтина. Василь-Костянтин Острозький зібрав у своїх руках величезне багатство – йому належало 25 міст, 10 великих містечок та 670 сіл. Увесь XVI вік пішов на подальше розширення маєтностей та придбання нових земель. В 24 роки він став старостою Володимирським і воєводою Волинським, з 1560 р. – воєводою Київським. Піклуючись про захист від татарських набігів, він сприяв укріпленню, обновленню та перебудові пограничних замків, збільшенню залог, організації розвідувальної служби з невеликих кінних відділів – польових страж, що стояли на татарських шляхах. Свою резиденцію, місто Острог, воєвода сильно укріпив, обніс замкову гору муром і поробив міцні башти. Не раз він ставав на чолі війська і переможно бив ворога. Так, у 1575 р. він розбив татарських нападників під Синявою, у 1577 р. – під Дубно, а в 1578 р. – під Острогом.

Князь був великим шанувальником науки, освіти і мистецтва та щедрим меценатом. У 70-х рр. XVI ст. своїм коштом він започаткував школи у Києві, Турові, Володимир-Волинському, заснував знамениту Острозьку академію – першу вищу школу в Україні, важливий осередок європейської науки на східнослов'янських землях.

Під патронатом князя в Академії працювали видатні педагоги та вчені: Герасим Смотрицький, Дем’ян Наливайко, Тимофій Михайлович, Василь Суразький, Діонісій Палеолог, Кирило Лукаріс та інші. Учнями її були майбутній гетьман Петро Сагайдачний, архієпископ Мелетій Смотрицький, чернець Іов, ієромонах Киприян та багато інших, які були знані не тільки на український землі, але й за її межами.

За ініціативою і при фінансовому забезпеченні з боку князя в його острозькому замку у 1577 р. була побудована друкарня, в якій деякий час працював відомий друкар Іван Федоров. Тут були видані такі першодруки, як “Буквар” (1578 р.), “Новий завіт із Псалтирем” (1580 р.), “Острозька Біблія” (1581 р.), а також листівка “Хронологія” у віршах Андрія Римші (1581 р.). Особливо велике значення мала “Острозька біблія”, яка була надрукована церковно-слов’янською мовою в староукраїнському варіанті,