Сільськогосподарська кооперація України в 20-і роки ХХ століття

 Після затвердження Головним кооперативним комітетом УСРР нового статуту “Кредитного сільськогосподарського товариства” навесні 1925р. прискорився перехід багатьох універсальних товариств на статут кредитних і в першій половині 20-х років універсальні товариства з кредитними функціями і кредитні товариства були на першому місці за темпами зростання поміж різних видів сільськогосподарської кооперації. Пояснювалося це пекучою потребою селянських господарств в кредиті і заходами держави по розвитку сільськогосподарського кредиту. Кредитні товариства швидко завоювали прихильність селянства, як наприклад, Самарське в Ново-Миколаївському районі на Дніпропетровщині, в якому за 1924-1926рр. кількість членів зросла втричі, а власні капітали – в 15 разів (з 1085 крб. до 15965 крб.) ; воно задовольняло потреби всіх господарств району. Товариство мало власний будинок, крамницю, лісовий склад, зсипний пункт тощо. 

З середини 20-х років, в умовах зростання спеціалізації і товарності сільського господарства, селянство активно почало освоювати спеціальну кооперацію, створюючи буряківничі, плодоовочеві, скотарсько-молочарські, машинно-тракторні та інші види фахових товариств. В другій половині 20-х років найшвидше зростали саме фахові товариства і темпи були вражаючими. 

 Розвиток збуто-постачальних форм кооперації (універсальної, спеціальної, кредитної) став для українського села 20-х років органічним, об’єктивно відтворюючи стан і можливості розвитку селянського господарства та його інтереси. Практика сільськогосподарської кооперації в Україні доводила, що збуто-постачальні форми були самодостатніми, не нижчими в порівнянні з “вищими”, колгоспами, як це доводилося за більшовицькою доктриною. 

Комплексне вивчення масиву джерел показало, що соціальний склад сільськогосподарської кооперації впродовж 20-х років був неоднаковим. До 1924р. він був бідняцько-середняцьким і адекватно відображав збіднення села в результаті кризи сільського господарства. На етапі політики нового курсу посилилося осереднячування села, чому сприяла і сільськогосподарська кооперація, а в результаті сталася зміна її соціального складу – він став середняцьким. В 1928-1929 рр. держава почала інтенсивну підтримку бідняцьких і незаможницьких прошарків селянства і втягнення їх, часто примусове, в сільськогосподарську кооперацію. Численні факти свідчать, що на місцях, де знову посилилися комнезамівські організації, приймалися навіть рішення про суцільне кооперування бідноти і незаможників, як наприклад, на IV з’їзді комнезамів Лебединщини в березні 1928р. В результаті такої політики соціальний склад сільськогосподарської кооперації став бідняцько-середняцьким – 62, 4% бідноти (на 1. VII. 1929р.). Це не відповідало співвідношенню соціальних груп в селянстві і стало доказом необмежених можливостей тиску на кооперацію в умовах тоталітарної держави і нерозвиненості демократичних інститутів в ній. 

У розбудові сільськогосподарської кооперації в Україні взяли активну участь і національні меншини. Найбільшу активність виявили селяни – німці, греки, болгари. Національні меншини сільських жителів брали участь як в кооперативах за територіальною, так і за національною ознаками. 

Вперше здійснена демографічна характеристика кооперованого селянства дозволяє зробити висновок, що демографічний чинник став одним із складових кооперування, прискорюючи або уповільнюючи його. 

В третьому розділі дисертації “Господарська діяльність сільськогосподарської кооперації ” розглядаються результати кредитної роботи кооперації в селянському середовищі та вплив збуто-постачальної і виробничої діяльності на розвиток селянських господарств і піднесення продуктивних сил сільського господарства. 

Господарська діяльність системи сільськогосподарської кооперації була багатовимірною, її зміст і напрямки визначалися потребами розвитку селянського господарства та необхідністю для держави знайти прийнятне поєднання економічних потреб мільйонів селянських господарств і розвитку країни по шляху побудови соціалістичного суспільства. 

Важливим фактором успішної роботи системи сільськогосподарської кооперації була її постійна турбота про кредитування основних виробничих процесів у селянському господарстві. Кредитна робота сільськогосподарської кооперації набула особливо важливого значення для селянства, створюючи можливості постачання засобів виробництва, збуту і переробки сільськогосподарської продукції. Визначальними при цьому були потреби самих селян-кооператорів. На середину 20-х років основна сума кредитів все ще спрямовувалася на придбання робочої худоби – 48, 4% від загальної суми. Водночас, в Степу, де селянство швидко освоювало машинно-тракторні товариства, вже на середину 20-х років позики на придбання техніки зайняли перше місце – 45, 7% проти 40, 2% на придбання робочої худоби. З другої половини 20-х років селянські господарства за допомогою сільськогосподарської кооперації вкладали основну суму кредитів на придбання техніки, реманенту і машин. За даними Укрсільбанку низові кредитні товариства збільшили кредити селянським господарствам з 1924-1925 р. до 1927-1928 р. майже в 5 разів. Разом з тим кооперативний кредит не охоплював і половини одержаних селянами позик, складаючи по всіх селянських господарствах 25% – 41, 9% позик, а по господарствах – членах кооперативних товариств – від 37% до 55, 9%. Членство в кооперативі допомагало селянину отримати більш пільговий кредит, але лихварський капітал у селі 20- років утримував ще міцні позиції. Найбільш ефективно селянство використовувало господарський механізм сільськогосподарської кооперації – кредитну діяльність – в 1925-1928 роках; в цей час збільшилася фінансова участь селянства вкладами і зросло кредитування. 

Збуто-постачальна діяльність стала невід’ємною рисою сільськогосподарської кооперації всіх її видів – універсальної, кредитної, фахової впродовж всього періоду непу, але особливого значення вона набула з середини 20-х років за умов зростаючої товарності селянських господарств і сприятливої державно-кооперативної політики, коли держава поклала на сільськогосподарську кооперацію