Сільськогосподарська кооперація України в 20-і роки ХХ століття

Під впливом господарської діяльності сільськогосподарської кооперації ішов приріст основного капіталу селянських господарств, найвищим він був у господарствах середняків, а серед природно-економічних районів – в Степу, де був найбільшим відсоток селян-середняків і більш швидкими темпами розвивалася сільськогосподарська кооперація. 

Сільськогосподарська кооперація стала головним постачальником на село промислової продукції виробничого призначення, окрім машин, реманенту – міндобрив, силікатів, лісоматеріалів, металу тощо. На кінець 20-х років вона постачала майже всі сільськогосподарські машини і знаряддя (94, 7%), три чверті будматеріалів, всі міндобрива (100%), більше половини металу. Розвиток села був би неможливим без цієї ділянки роботи сільськогосподарської кооперації. Успіхи господарської діяльності системи сільськогосподарської кооперації були результатом діяльності буряківничої, скотарсько-молочарської, плодоовочевої та інших видів кооперації, окремих товариств, селян-кооператорів. Важливого значення в цій діяльності набули виробничо-переробні підприємства. 

Не менш важливою була діяльність кооперації і в збуті селянської продукції. Причому, з 1927/1928р. збут почав переважати над постачанням, що стало результатом якісних зрушень в самому селянському господарстві – зростанні його товарної частини, зумовилося це і впливом кооперативної організації праці. У 1928/1929 р. сільськогосподарська кооперація охоплювала близько половини товарних лишків і більше половини планових заготівель найважливіших сільськогосподарських продуктів. В загальному обсязі товарообігу в Україні її доля в 1927/1928р. склала 17, 8% в порівнянні з 9, 5% в 1925/1926р. Об’єктивним показником результативності збуто-постачальної та виробничої діяльності сільськогосподарської кооперації був її вихід на зарубіжні ринки, експортна діяльність, що набувала все зростаючого значення. Кооптах, Добробут, Плодоспілка завоювали важливі закордонні ринки, потіснивши з них досить серйозних конкурентів, що також стало виявом необмежених господарських можливостей кооперації. В діяльності сільськогосподарської кооперації в Україні впродовж 20-х років практикувалися контрактаційні угоди між нею, союзами, товариствами і державою та окремими державними підприємствами. В кінці 20-х років держава намагалася надати цій формі глобальний характер, стала нав’язувати її селу директивним шляхом (постанова ЦК ВКП (б) від 27 серпня 1929р.), що привело до руйнування селянського ринку. Контрактація стала інструментом переведення ринкової економіки на адміністративно-планові рейки. 

Розділ четвертий – “Місце сільськогосподарської кооперації в громадсько-політичному і культурно-освітньому житті села” висвітлює процес перетворення сільськогосподарської кооперації в найважливішу для селянства громадсько-політичну організацію. 

На середину 20-х років сільськогосподарська кооперація, завдяки демократичним принципам діяльності, все зростаючій участі в ній селянства, стала провідною громадською організацією в українському селі. Господарська, громадсько-політична, культурно-освітня діяльність сільськогосподарської кооперації утверджували і підносили її авторитет серед селянства, що мало наслідком позбавлення комнезамів адміністративних функцій і ролі основної громадської організації на селі. Утвердженню за сільськогосподарською кооперацією ролі провідної громадської організації на селі сприяла також партійно-державна політика нового курсу “обличчям до села”. 

Стаючи в умовах розгортання непу, поруч з сільськими радами, головною селянською організацією, сільськогосподарська кооперація сприяла встановленню соціальної злагоди, об’єднуючи кооперативно-громадськими інтересами всі верстви селянства, допомагаючи і бідняцько-незаможницьким верствам села стати активними учасниками господарсько-громадського життя на селі, втягуючи в нього жінку-селянку, молодь. Широке втягнення працівників села до управління кооперативними справами виховувало в них ініціативу і самостійність, формувало громадянську свідомість. Сільськогосподарська кооперація сприяла піднесенню культурно-освітнього рівня сільського населення. 

Культурно-освітня робота сільськогосподарської кооперації розгорталася пізніше інших напрямків її діяльності, але її темпи і досягнення були значними і, навіть, вражаючими з огляду зробленого за такий короткий проміжок часу. Широка діяльність сільськогосподарської кооперації по ліквідації агрокультурної і кооперативної неграмотності, по пропаганді вдосконалених методів господарювання через організацію виставок, конкурсів, лекцій, роботу сільськогосподарських і кооперативних гуртків, зимових сільськогосподарських шкіл, по підготовці і перепідготовці кадрів кооператорів – сприяли поширенню знань і навичок серед кооперованого і навколишнього селянства, застосуванню їх на практиці. 

Курс на насильницьку колективізацію, зміни в партійно-державній політиці соціальних орієнтирів – підтримка виключно бідноти і її організацій, початок державної реорганізації, в середині 1929р., системи сільськогосподарської кооперації – зводило нанівець зусилля останньої, що вже зайняла відповідно її значенню на селі місце в громадсько-політичному і культурно-освітньому житті села. Великі потенційні можливості цієї громадсько-політичної організації в піднесенні громадського і культурно-освітнього життя села, в формуванні врешті-решт громадянського суспільства були по-насильницькому обірвані з утвердженням тоталітарної системи. 

У висновках узагальнено основні підсумки дисертаційного дослідження. Сільськогосподарська кооперація, започаткована як самодіяльна організація селянства, вже на середину 20-х років зайняла місце провідної господарсько-громадської організації в українському селі, стала авторитетною в Україні і за кордоном. 

Не руйнуючи індивідуального селянського господарства, зберігаючи на селі господаря з усталеним укладом життя, сільськогосподарська кооперація формувала на кооперативних засадах велике виробництво шляхом відокремлення тих ланок селянського господарства, де переваги великих господарств є безсумнівними. В умовах ринкових відносин вона стала головною товаропровідною організацією в українському селі, монополістом збуто-постачальної роботи серед селянства, довівши переваги кооперативної форми господарської діяльності. 

В процесі розвитку сільськогосподарської кооперації створювалися універсальні, кредитні сільськогосподарські, спеціальні буряківничі, скотарсько-молочарські, садово-городні та інші товариства, які різнобічною господарською діяльністю доводили переваги кооперативної організації праці, сприяли економічному зміцненню господарства членів товариств, надавали значну допомогу навколишньому населенню. На селі добре знали про допомогу сільськогосподарської кооперації бідноті. Так, в 1926/1927р. біднота отримала 51, 8% довгострокових і 48, 3% короткотермінових кредитів в кооперації. 

В сільськогосподарській кооперації