Соціальна зумовленість і механізми впровадження освітніх реформ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

На правах рукопису

 

Камінська Лариса Федорівна

 

УДК [37. 014. 53+316. 6] (043)

 

 

22. 00. 04 – спеціальні та галузеві соціології

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: – доктор філософських наук, професор Гавриленко Іван Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри галузевої соціології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Недюха Микола Петрович Державна Академія податкової служби України, професор, завідувач кафедри філософії та соціології кандидат соціологічних наук, доцент Туленков Микола Васильович, Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, проректор з науково – методичної роботи.

Провідна установа – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, кафедра прикладної соціології.

Захист відбудеться 17 жовтня 2002 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 026. 001. 30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

 

Актуальність теми. Проблема соціальних змін виступає традиційним предметом вивчення соціології. Разом з тим інтерес до процесів перетворень посилюється у період модернізації соціально-політичної структури суспільства. Сучасне українське суспільство, трансформуючи свої економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, культурні засади, знаходиться у пошуку нових соціальних альтернатив.

У період суспільних перетворень освіта завжди виступає об'єктом реформування. Соціальні трансформації передбачають зміну форм і механізмів наслідування культури, появу нових форм соціалізації підростаючого покоління, інші форми стратифікації індивідів і груп, реконструкцію відносин між школою та іншими соціальними інституціями. Освіта є важливим засобом символьної легалізації статусів і ролей, що у суспільстві, яке трансформується, набуває особливого значення. Школа також виступає важливим простором ідеологічної боротьби. Інколи це проявляється очевидно, інколи більш замасковано, виглядаючи зовні у формі боротьби між різними теоріями навчання, а особливо – виховання. Нарешті, освіта є важливим ресурсом соціального розвитку, так як повинна задовольнити принципово нові суспільні потреби та виконати особливу роль у становленні нових суспільних відносин.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається і тими тенденціями, що відбуваються у світовому освітньому просторі. Зокрема, впливом глобалізації, пошуком нових шляхів інтеграції, гуманізації, взаємодії, взаємовпливів освітніх систем в планетарному вимірі.

Модернізація будь-якого суспільства неможлива без усвідомлення пріоритетної ролі освіти та її всебічного оновлення. У все більшому числі країн реформи освіти виступають необхідною умовою національного розвитку та національної безпеки. Освітня сфера для багатьох розвинутих країн є засобом позитивних змін, так як створює найпотужніший інвестиційний ресурс – людський потенціал.

Збереження економічного і культурного потенціалу українського суспільства багато в чому залежить від результатів освітньої діяльності. Входження України в інтегровану світову культуру, подальший розвиток традицій української школи спонукає необхідність вироблення нових підходів до педагогічного процесу, переосмислення соціальних цілей освіти, організаційно-структурну перебудову, якісне поглиблення реформ освіти.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури показує, що проблема соціальної зумовленості і механізмів упровадження освітніх реформ залишається недостатньо розробленою, що позначається на ефективності їх (освітніх реформ) практичної реалізації. Це у свою чергу породжує необхідність розробки проблеми структури і технології освітніх реформ, критичного аналізу досвіду вітчизняного реформування в історичному контексті, а також стосовно до сучасної практики реформування і розбудови української національної школи, що і склало проблемне поле даного дисертаційного дослідження.

Ступінь наукової розробки теми. Соціологічний аспект розгляду проблем освіти характерний для суспільствознавчої думки. Вітчизняна дореволюційна література з цієї теми з'явилася ще до власне соціологічних досліджень. Вона складалася в основному з публіцистичних статей, написаних на основі офіційних джерел, що являли собою досить об'єктивні хроніки діяльності Міністерства народної просвіти в цілому та окремих навчальних закладів.

Актуальною проблемою освіти для дореволюційної Росії було становлення масової початкової школи. На цьому питанні і було зосереджено більшість наукових розробок того часу. Жовтневий переворот і послідуюча соціалістична реконструкція суспільства теж не могли не викликати значної суттєвої реконструкції освіти. На початковій стадії проекти освітньої реформації носили досить сміливий, хоч у значній мірі утопічний характер. Проте це не заважало проведенню у той час (20-і – 30-і роки) значної кількості конкретних соціологічних досліджень, переважно у формі соціологічних опитувань. Починаючи десь з середини 30-х років процес адміністративного підпорядкування школи практично завершується, зникають соціологічні дослідження та дослідження проблем освіти зокрема. Відродження соціологічних досліджень у 60 – 70-х роках повертає до життя і соціологічні дослідження проблем освіти.

Розробка актуальних проблем соціології освіти знайшла відображення у таких дослідників як П. Бурдьє, В. Волович, І. Гавриленко, Є. Дюркгейм, Л. Коган, М. Лукашевич, В. Нечаєв, Т. Парсонс, Ж. Пассерон, О. Погорілий, О. Семашко, Н. Смелзер, М. Троу, В. Турченко, Ф. Філіппов, Н. Фрідкін, М. Фуллан, Ж. Фурастьє.

Соціально-психологічним проблемам освіти присвячені роботи І. Беха, В. Воловича, О. Донченко, А. Здравомислова, С. Іконнікової, І. Зязюна,