Соціальна зумовленість і механізми впровадження освітніх реформ

Інституціальною основою інтеркультурної глобалізації планетарного та субпланетарного рівня є установи ООН (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ), Всесвітній банк, Фонд розвитку ООН, Рада Європи, Європейський Союз.

Складовими глобальних загальнопланетарних завдань освіти є: розуміння взаємозв'язку людини з навколишнім середовищем; розуміння взаємовідносин між особою, суспільством та економікою і політикою держави; засвоєння людиною здобутків культури у контексті загальної гуманістичної перспективи; оволодіння сучасними технологіями у контексті збереження і раціонального використання ресурсів.

Продуктивний розвиток сучасного українського суспільства цілком залежить від стану його системи освіти. Передумовами сучасних освітніх реформ в Україні є одночасно недостатня техніко-інформаційна забезпеченість навчально-виховного процесу, невідповідність випускників школи і спеціалістів ВНЗ потребам ринкової економіки та необхідність національного культурно-духовного відродження. Тенденція поглиблення взаємовпливу і взаємозалежності всіх країн світу змушує врахувати не лише внутрішні, а й зовнішні чинники впливу на освітній простір.

Розбудова української національної школи – це розробка подальшої стратегії розвитку системи освіти, що враховує головні складові освіти в нашій країні (національний характер освіти, однаковий доступ до якісної освіти, неперервність освіти, освіта і наука, управління освітою, адекватне фінансування системи освіти, належне використання педагогічних та науково-педагогічних кадрів, соціальне забезпечення учасників освітнього процесу, здоров'я нації через освіту, мовна стратегія в освіті, інформаційні технології в освіті, зв'язок освіти з розвитком громадянського суспільства, міжнародні співпраця та інтеграція у сфері освіти).

За час незалежності основою інноваційних процесів в освітній галузі стали Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”, що відповідала потребам перехідного періоду суспільства, яке трансформувалося та Національна доктрина розвитку освіти і науки України в ХХІ столітті, як подальша стратегія освіти для суспільства із сталим розвитком. Недоліками документів можна вважати відсутність глибинного аналізу, деяку абстрактність, певну нетехнологічність. Позитивним моментом є залучення громадськості до формування державної політики в галузі освіти та визначення подальшого її розвитку.

Основою гальмування освітніх реформ в Україні все ще залишається надмірний та необґрунтований економічними можливостями монополізм управління з боку Уряду і Міністерства освіти і недостатня автономія шкіл (деяку автономію мають лише приватні заклади, а також ті вищі заклади освіти, що отримали статус “національних”) ; мінімальний вплив освітньої та наукової громадськості на стратегічні питання освіти і повсякденну діяльність середніх і вищих шкіл; високий рівень монополізму державних органів на створення програм і підручників, а також надмірний контроль над реальним навчально-виховним процесом.

До позитивних зрушень на рівні середньої школи в сьогоднішній системі освіти України можна віднести – збільшення відсотка тих, хто отримує загальну середню освіту та скорочення контингентів професійно-технічних закладів нижчого рівня, деідеологізація навчання, підвищення автономії вчителів, 12-річний термін навчання, 12-бальна система оцінювання знань, поява нових типів навчальних закладів.

Успіхи у сфері вищої освіти України пов'язані з появою приватного сектору, зростанням автономії закладів та їх контингентів, урізноманітненням фінансування, модернізацією програм та змін профілів підготовки, введенням нових типів дипломів (багатоступеневість освіти), значним розширенням контактів з системами освіти розвинутих країн тощо.

Перспективи впровадження освітніх реформ в Україні визначаються мірою розв'язання суперечності між тоталітарною спадщиною та необхідністю демократизації суспільства і становлення нової етно-національної та політичної ідентичності підростаючого покоління. Успіхи подальших реформ залежать від того, наскільки швидко будуть розв'язані ці корінні суперечності з одночасним становленням самосвідомих і консолідованих суб'єктів педагогічної взаємодії.

 

 

Аналіз літератури з даної проблеми засвідчує, що освітня реформа рідко і епізодично характеризується як певний різновид соціальної технології, яка включає впорядковану сукупність суб'єктів реформування, певну послідовність їхніх дій із вироблення педагогічного проекту, його пропаганди серед безпосередніх учасників і у більш широкому соціальному контексті, мотивування і залучення до реформи широкої громадськості, пошук, концентрацію і використання вірогідних матеріальних і духовних ресурсів, перманентний моніторинг процесу реформування, конкретизацію проекту реформування стосовно до поточної соціальної ситуації.

Застосування вироблених принципів до аналізу практики вітчизняних реформ показує, що саме нерозуміння реформ як різновиду соціальної технології спричинило ряд невдач і негативних наслідків. Зокрема, ініціатором і організатором реформ завжди виступала держава, залучення до реформ носило примусовий характер, не супроводжувалося матеріальною і моральною винагородою, проявлялось як додаткове навантаження на вчителів (викладачів вищої школи) і учнів (студентів). Процес реформування не супроводжувався моніторингом.

Отримані результати були застосовані до аналізу реформ освіти в Україні, який показав:

освітня реформа виступає пріоритетною складовою частиною соціальної політики української держави;

в основу освітньої реформи закладений відносно розроблений педагогічний проект;

системою управлінсько-політичних нововведень визначені стратегічні напрями реформування освіти;

до вироблення проекту залучені представники виконавчих органів, міжнародні експерти, представники громадських освітянських організацій, аналітичні дослідницькі групи;

до технології проекту включений механізм пропаганди через організацію науково-практичних семінарів та публічне обговорення проекту у фахових освітянських засобах масової інформації.

розгляд освітньої реформи як соціальної технології вимагає експериментальної технології передбачення освітніх перспектив, розробки програми діагностування процесу освітніх реформ, механізмів залучення освітніх суб'єктів до співучасті у реалізації реформ.

 

 

У фахових виданнях:

Камінська Л. Ф. Реформа як різновид соціальної технології // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. – Вип. 8. – К., 2000. – С45-50.

Камінська Л. Ф. Стратегічні напрямки освітньої реформи // Нова парадигма. Альманах наукових праць. – Вип. 22. – Запоріжжя, 2001. – С. 148-157.

Камінська Л. Ф. Поняття та структура освітньої реформи // Нова парадигма. Альманах наукових праць. – Вип. 23. – С. 187-195.

 

Камінська Л. Ф. Соціальна зумовленість і механізми впровадження освітніх реформ. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22. 00. 04 – спеціальні та галузеві соціології. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Дисертація присвячена теоретичному осмисленню соціальної зумовленості і механізмів впровадження освітніх реформ. Здійснено концептуальний аналіз освітньої реформи як різновиду соціальної технології. Описано соціальні групи, які взаємодіють в освітніх реформах і розкрита їх роль у процесі реформування. Досліджено структуру і спосіб реалізації освітніх реформ у вітчизняній практиці та виявлено основні недоліки у їх впровадженні, зумовлені характером соціальної організації суспільства. Проведена діагностика результатів сучасної освітньої реформи за критеріями соціальної ефективності.

Ключові слова: соціальні чинники освітніх реформ, історична зумовленість впровадження освітніх реформ, соціальна технологія реалізації освітніх реформ, суб'єкти реформування, освітні інноваційні процеси, технологічні моделі реформування, українська національна школа.

 

 

Каминская Л. Ф. Социальная обусловленность и механизмы внедрения образовательных реформ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22. 00. 04 – специальные и отраслевые социологии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

Диссертация посвящена теоретическому осмыслению социальной обусловленности и механизмов внедрения образовательных реформ. Уточнено понятие социальной реформы, которая, в отличие от существующих точек зрения, рассматривается как технология взаимодействия социальных субъектов по преобразованию существующего социального порядка или его особых элементов и определяется цивилизованным (законным и мирным) характером взаимодействия.

В диссертационном исследовании проведен концептуальный анализ образовательной реформы как разновидности социальной технологии. Раскрыта ее структура, которая состоит из объективных противоречий, разработанного педагогического проекта и субъектов реформирования. Доказано, что содержание образовательных реформ определяется изменением структуры наследования исторического и культурного опыта.

Образовательная стратегия включает различные технологические модели реформирования: директивную, основным субъектом реформирования которой выступает “создатель”; поисково-сотрудническую на основе добровольного консенсуса; поисково-сотрудническую, которая ориентируется на потребителя педагогических инноваций. Выбор модели во многом определяется социальной структурой общества, структурой агента преобразований, общекультурными ориентациями общества, образцами поведения и способами взаимодействия, опытом и ценностными ориентациями взаимодействующих групп.

Субъектами реформирования выступают основные социальные группы, которые взаимодействуют в образовательных реформах. Ученые-педагоги инициируют реформы, администраторы организуют, педагоги-практики выступают исполнителями нововведений, а студенты, ученики – пассивными соучастниками. Характер соучастия образовательных субъектов во многом определяется общей социальной организацией образования.

Проанализировав отечественный опыт реформирования, автор делает вывод, что отсутствие разработанной технологии реформы стало причиной отрицательных последствий развития системы образования. Недостатками прошлых реформ выступают: командно-административный характер реформирования, отсутствие материального и морального поощрения, реформирование учебно-воспитательного процесса без учета совокупности социально-экономических и культурно-идеологических факторов, а также мотивацией основных субъектов реформирования.

В диссертации выявлены современные мировые тенденции реформирования образования, которые характеризуются различными типами взаимодействия образовательных систем в процессе глобализации. Анализ образовательной реформы в современном украинском обществе за критериями социальной эффективности свидетельствует, что в основу процесса реформирования заложен относительно разработанный педагогический проект; система управленческо-политических нововведений определена стратегическими направлениями реформирования социальной системы, в технологию проекта включен механизм пропаганды через организацию научно-практических семинаров и публичное обсуждение с помощью СМК. Вместе с тем, образовательная реформа как экспериментальная технология должна иметь четко разработанную программу диагностики процесса реформирования и механизмов приобщения образовательных субъектов к реализации реформ.

 

Ключевые слова: социальные предпосылки образовательных реформ, историческая обусловленность внедрения образовательных реформ, социальная технология реализации образовательных реформ, субъекты реформирования, образовательные инновационные процессы, технологические модели реформирования, украинская национальная школа.

 

 

Kaminska L. F. Social causation and mechanisms of educational reforms realization. – Manuscript.

The dissertation for obtaining a scientific degree of the Candidate of sociological sciences in speciality 22. 00. 04 – special and branch sociologies Taras Shevchenko Kyiv National University. Kyiv, 2002.

 

Dissertation is devoted to the theoretical understanding of the social causation and mechanisms of the educational reforms realization. The conceptional analysis of educational reform as a type of social technology is undertaken. Main social groups are analytically studied, which work in the educational reforms, their role in the process of reforming is determined. The structure and the way of realization of educational reforms at home practice is also studied and the main minuses in their realization are shown. The diagnostics of the results of current educational reform are undertaken under the criterias of social effectiveness.

Keywords: social factors of educational reforms, historical causation of the educational reforms realization, social technology of educational reforms realization, subjects of reforming, educational innovative processes, technological models of reforming, ukrainian national school.