Соціально-економічні важелі активізації інноваційної праці на промислових підприємствах

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

з посиленням конкуренції набуває все більш інноваційного змісту. В сучасному виробництві людина все більшою мірою виступає як носій нововведень. Виокремлено думку про те, що використання в трудовому процесі здібностей людини до прояву творчості, генерації нових ідей уже не узгоджується з поняттям праці в традиційному розумінні цієї категорії. Констатуючи еволюцію наукових поглядів на трудову діяльність, автор наголошує, що крім традиційних, вона включає також такі творчі її види, які спрямовані на створення нових ідей, проектів, технологій, тобто інновацій, у відповідності з попитом ринку. Останнє дозволяє побачити в інноваціях предмет особливої трудової діяльності, яка має творчий характер, може охоплювати різноманітні галузі й сфери (науково-технічні, технологічні, організаційно-управлінські, інформаційно-правові, маркетингові, соціальні, культурні тощо) та стосуватися представників різних професій. Аналіз наукових джерел із позиції науки про працю засвідчив, що поширене застосування терміну “інноваційна діяльність” відбиває переважання в наукових уявленнях процесно-фінансового підходу до інновацій і, як наслідок, неправомірно обмежує увагу саме до змісту, аспектів, мотивів і стимулів праці персоналу, який займається розробкою інновацій. Зосереджено увагу на необхідності застосування терміну “інноваційна праця” для характеристики трудової діяльності персоналу, яка за змістом поряд з репродуктивною компонентою містить творчу компоненту, спрямовується на створення на основі НТП нових продуктів, послуг та інших споживчих вартостей, їх впровадження, використання, комерціалізацію у різних сферах із метою одержання певного корисного ефекту (економічного, соціального, науково-технічного, екологічного тощо) та задоволення суспільних потреб.

Стосовно промислового підприємства інноваційна праця персоналу розглядається як трудова діяльність творчого змісту, яка спрямовується на використання результатів наукових досліджень і проведення розробок нових ідей для поширення та оновлення номенклатури, поліпшення якості продукції (товарів, послуг), удосконалення технології їх виготовлення з наступним запровадженням у виробництво та ефективною реалізацією на внутрішньому та зовнішньому ринках. Автором доведено, що на зміст і розвиток інноваційної праці, з одного боку, впливає ринкове середовище, конкуренція, з іншого, – спільна зацікавленість в інноваціях роботодавців та найманих працівників. Вирішального значення набуває узгодження інтересів соціальних партнерів, активне спонукання працівників до високопродуктивної праці. Останнє потребує пошуку потужних важелів мотиваційного впливу на персонал, який, займаючись розробкою й запровадженням нової техніки (продукції, послуг), як правило, відрізняється від інших найманих працівників високим рівнем освіти, розвитком інтелекту, наявністю аналітичного мислення, вмінням працювати з інформацією, схильністю до підвищеної працездатності в разі високої мотивації до творчості. В цьому розумінні завдання у сфері інноваційної праці є більш складними, ніж в інших сферах діяльності, оскільки вони потребують особливого мотиваційного механізму, в якому має враховуватись складність праці, прояв творчості, мають базуватися на нестандартних підходах до пошуку ефективних стимулів до розробки і впровадження інновацій, залучення висококваліфікованих кадрів, розвитку конкурентоспроможності персоналу і, разом із тим, гнучко реагувати на вимоги ринку, на якому, в кінцевому рахунку, визначається значущість праці інноваторів.

Обґрунтовано положення, що процес мотивації до інноваційної праці виступає як поєднання внутрішньої та зовнішньої мотивації, при цьому найбільшого ефекту мотивації можна очікувати тоді, коли структура стимулів, яка пропонується підприємством (зовнішнім середовищем), відповідає структурі внутрішніх стимулів особистості, а не суперечить їм, а також коли має місце баланс інтересів найманих працівників і роботодавців. Зазначено, що більша чи менша активізація творчої компоненти є результатом комплексного впливу чинників – стимулів та антистимулів. При цьому для творчої особистості вибір прийнятних стимулів стає більш важливим, ніж масштаби та кількість видів заохочень працівників. Запропоновано класифікацію стимулів та антистимулів розвитку інноваційної праці – перелік фінансово-економічних, матеріально-технічних, інформаційних, соціально-психологічних, організаційно-управлінських, юридичних та інших чинників, які (в разі їх наявності або відсутності) певною мірою сприяють або перешкоджають розвитку інноваційної праці на підприємстві. Для здійснення інноваційних планів конче необхідним є створення сприятливих мотиваційних умов на довготривалий термін, надання переваги позитивним, а не негативним чинникам.

Виходячи з визнання вагомої ролі самомотивації, мотиву досягнень для результативності праці інноваторів, автор акцентував увагу на тому, що спонукальна сила лише одних матеріальних чинників для творчих особистостей часто виявляється недостатньою. Наголошено на необхідності гнучкого поєднання матеріальних та соціально-психологічних чинників, застосування в системі стимулювання індивідуальних оцінок праці, заохочення особистих досягнень працівників, визначення та заохочення зростання їх конкурентоспроможності порівняно з іншими.

Вивчення світового досвіду засвідчило, що еволюція наукових уявлень про спонукання до інноваційної праці відбувається адекватно розвитку різноманітних мотиваційних концепцій, у тісному зв'язку з радикальними політичними, економічними, соціальними, духовними, екологічними змінами світу. Систематизація розвитку мотиваційних теорій за ознакою переходу суспільства від переважно індустріального до переважно інформаційного дозволила виокремити два етапи в еволюції наукових уявлень про методи мотивації до інноваційної праці: перший етап – пов'язаний із створенням теорій трудової мотивації класичного типу (охоплює період з XVIII ст. до 70-х рр. ХХ ст.), які виникли в умовах дії чинників трансформації традиційного суспільства в індустріальне і розглядаються як витоки сучасного розуміння процесу спонукання людини до праці; другий етап – відображає появу теорій трудової мотивації інноваційного типу (охоплює період з 70-х рр. ХХ ст. по теперішній час), розвиток яких обумовлений чинниками трансформації індустріального суспільства в постіндустріальне (інформаційне). З'ясовано, що в умовах загострення конкуренції на світовому ринку та прискорення через це НТП, для переважної більшості компаній інноваційна праця персоналу стає об'єктом підвищеної уваги менеджерів.

Зроблений висновок, що за умов об'єктивного зростання інтелектуалізації трудової діяльності існуючий досвід стимулювання інноваційної праці