Соціально-економічні важелі активізації інноваційної праці на промислових підприємствах

У другому розділі дисертації “Комплексний аналіз чинників та важелів активізації інноваційної праці на підприємствах України” проаналізовано сучасний стан інноваційної активності працівників на промислових підприємствах України, з'ясовано впливові чинники в системі спонукання до інноваційної праці, досліджено ефективність матеріального стимулювання персоналу, зайнятого інноваційною працею на підприємствах, проаналізовано відношення працівників до інновацій на виробництві, запропоновано методику діагностики сприйнятливості персоналу до інновацій у ринкових умовах.

У результаті аналізу зроблено висновок про занепад інноваційної активності персоналу на промислових підприємствах України, який, передусім, став результатом зниження ролі необхідних макроекономічних чинників – достатнього фінансування розвитку науки та освіти, раціональної інноваційної політики держави, сприятливої політики у сфері оплати праці, доходів, зайнятості та соціального захисту, стимулюючої податкової, кредитної, амортизаційної політики тощо. Все це на фоні нерозвинутого конкурентного середовища та загальної всеохоплюючої економічної кризи звузило попит на інноваційну працю з боку держави і підприємств недержавного сектора економіки, негативно вплинуло на якість трудового потенціалу. Унаслідок відсутності системи соціально-економічного захисту винахідництва, матеріальної та моральної підтримки творчої особистості інноваційним винахідництвом сьогодні охоплено лише 0, 1% населення України, питома вага винахідників, авторів об'єктів промислової власності у загальній кількості зайнятих в економіці зменшилася порівняно з 1985 р. більш як у 10 разів. Спостерігається небезпечна для економічного розвитку країни тенденція до зростання дисбалансу у розвитку інноваційної праці в територіальному розрізі: регіони, де сконцентрований науково-технічний потенціал, все менш його реалізують (понад 50% всіх виконуваних науково-дослідних робіт та понад 60% дослідно-конструкторських робіт припадає на Київ та Харківську область; разом з тим, в Києві, Київській та Харківській областях у 2000 – 2001 рр. упроваджено менше ніж чверть усіх нових продуктів, машин, близько 15% нових технологій, що не відповідає потенційним можливостям цих регіонів). Дуже гостро стоїть питання розробки та впровадження інновацій в Одеській, Кіровоградській, Закарпатській, Черкаській областях та Автономній Республіці Крим, де інноваційною працею на підприємствах зайнято лише близько 4% працівників.

Чинники, які на мікрорівні гальмують прагнення працівників до розробки й упровадження нових ідей, вивчалися автором шляхом мотиваційного моніторингу на 6 підприємствах Кіровоградської області, які займаються інноваційною діяльністю. Серед таких завад домінуючим чинником, що руйнує мотивацію найманих працівників до розробки й упровадження інновацій, виявилася передусім неефективна система оцінювання та стимулювання праці (табл. 1).

Таблиця 1

Чинники, які стримують прагнення займатись інноваційною працею

(у% до кількості опитаних інженерно-технічних працівників)

Відповіді респондентів %

1. Низька оплата праці розробників нових ідей, проектів 31

2. Невідповідність одержуваних доходів складності роботи 17

3. Незадовільні умови й режим праці, нестача нової інформації 14

4. Відсутність заохочень винахідництва з боку керівництва 12

5. Невідповідність одержуваного матеріального заохочення внеску працівника в результати роботи підприємства 10

6. Несправедливий розподіл трудових обов'язків 10

7. Відсутність можливостей прояву ініціативи, самостійності 4

8. Несприятливий психологічний клімат у трудовому колективі 2

За результатами соціологічних досліджень, на підприємствах Кіровоградської області лише 5% опитаних працівників, які займаються інноваційною працею, визнали свій одержуваний на підприємстві доход достатнім для задоволення життєво необхідних потреб. До цієї категорії працівників увійшли керівники підприємств, доход яких у декілька разів перевищує оплату праці провідного фахівця (інженера, технолога). Для інших респондентів можливості одержуваного доходу відбивають рівень життя на межі бідності: для 28% респондентів є вкрай складною купівля взуття та одягу, хоча вистачає на їжу і комунальні послуги; 32% опитаних стверджують, що доходу ледве вистачає тільки на харчування та оплату житла; 35% респондентів визнає, що одержуваних на підприємстві грошей не вистачає для повноцінного харчування та погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Отже, для більшості інженерно-технічних працівників цілком об'єктивно виникає проблема вторинної зайнятості, що не сприяє зосередженню на інноваційній творчості, забезпеченню очікуваних результатів праці.

Вкрай низька ціна кваліфікованої робочої сили в Україні, невідповідність оплати праці її складності та рівню інтелектуалізації стала головною причиною знецінення прагнень персоналу продуктивно займатись інноваційною працею. Саме з відсутністю матеріальних стимулів у праці, необхідних соціальних гарантій статусу інноваторів автор пов'язує той факт, що для 82% респондентів “інтерес до змісту інноваційної праці”, не зважаючи на його “досить важливу цінність”, не став одним із першочергових чинників, які визначають кінцевий трудовий вибір на ринку праці. Такі дані відбивають загальне явище відчуження працівників від праці і від інтересів підприємства, яке набуло масового поширення за умов економічної кризи, зниження рівня життя.

З метою визначення умов, здатних активізувати інноваційну працю, сформовано модель працівника інноваційного підприємства, яка за характеристиками домінант, виділених при проведенні моніторингу, та значеннями ймовірностей ознак, характерних для кожної домінанти, дозволяє створити узагальнене уявлення про працівника даного підприємства та відповідно моделювати його поведінку у