+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
35
Мова:
Українська
“сфера послуг”, «соціальна інфраструктура». Проте в підсумку усе зводилося до особливостей характеру та форми праці, вартісної природи послуг, ролі та місця соціально-культурних видів діяльності в суспільному відтворенні та поділі праці. На нашу думку, при аналізі проблем функціонування соціально-культурної сфери слід оперувати поняттям послуг, визнавати їх товарну природу, сприймати як такі, що мають споживну вартість і вартість. З огляду на це в дисертації економічну суть соціально-культурної сфери нами трактується як комплекс відносно самостійних галузей економіки, що охоплюють широкий спектр відносин людського розвитку і котрі об’єднані спільністю суспільного замовлення на продукування соціально-культурних цінностей і благ, спорідненістю характеру діяльності, що реалізується у формі специфічного товару – послуг (споживчої вартості та вартості), вагомістю результативних ефектів, що мають здатність до накопичення у вигляді знань, інтелектуальних, фізичних і духовних сил соціуму (людського капіталу), володіють власним ресурсним потенціалом, інфраструктурою й зв’язками.
Вихідним моментом виділення соціально-культурної сфери є особисті потреби (як частини соціальних) населення. При цьому рівень розвитку соціально-культурної сфери розглядається взаємозалежно і взаємопов’язано з рівнем розвитку продуктивних сил території (країни, регіну, району), величиною її економічного потенціалу.
Рис. 1 Класифікаційні ознаки об’єктів соціально-культурної сфери
Узагальнивши наукові досягнення вітчизняних та зарубіжних авторів в плані структурування соціально-культурної сфери, ми прийшли до висновку, що його теоретико-методологічне підґрунтя складають відтворювальний, функціональний, структурний, компонентний, галузевий, ресурсний, геопросторовий підходи. Безпосередніми класифікаційними ознаками структурування соціально-культурної сфери на наш погляд є: характер праці; рівень організації суспільства; виконувані функції; форми власності; галузі; приналежність; спосіб надання послуг і джерела фінансування (рис. 1). Це дає можливість конкретизувати проблеми «виробництва» послуг, накреслити шляхи їх вирішення, визначитись з обгрунтуванням методів управління до розвитку інфраструктурних мереж соціально-культурного призначення.
В процесі роботи особливу увагу нами було сконцентровано на геопросторову підході до вивчення соціально-культурної сфери. Саме він, як показано в дисертації, дав відповіді на питання про природу територіальних взаємозв’язків, про принципи територіальної організації інфраструктури соціально-культурної сфери (збалансованість, пропорційність, комплексність, ієрархічність, оптимальність, відповідність), про ранговість задоволення нею людських потреб. В результаті розвитку продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, відбувається не тільки інтеграція різних видів діяльності в межах окремих галузей соціально-культурної сфери, а також їх відокремлення, розмежування, спеціалізація. Ці процеси породжують об’єднання нових самостійних груп галузей, які характеризуються близькими за функціональним призначенням видами діяльності.
Геопросторовий підхід допомагає прийти до розуміння суті інфраструктури соціально-культурної сфери, котру доцільно трактувати як просторово визначену сукупність об’єктів, функціонування яких через територіально організовані форми і взаємозв’язки сприяє: розвитку духовних, інтелектуальних (через культурно-освітнє середовище), фізичних характеристик населення; формуванню індивідів як економічно активних особистостей, що відповідає конкретним вимогам суспільства до кваліметричних (якісних) параметрів робочої сили. Первинними елементами територіальної організації інфраструктури соціально-культурної сфери є окремі об'єкти.
Соціально-культурна сфера є відкритою системою, а тому усі явища й процеси, що відбуваються в мікро- та макросередовищі, швидко позначаються на її розвитку. Водночас результати функціонування сфери є вагомим чинником обудови соціальної держави.
В дисертації з’ясовано значення адміністративної реформи для вдосконалення територіального управління розвитком соціально-культурної інфраструктури, для встановлення гармонійних, адаптованих одних до одних, відмінних між собою форм, структур, відносин (у діалектично змінній і постійно вдосконалюваній системі цілого). Адже в процесі реалізації реформи увага концентрується на формуванні територіально-виробничих адміністративних систем, причому різного ієрархічного рівня. Діапазон їх коливається від міжобласних, які б відповідали новому соціально-економічному районуванню держави, до міжрайонних, які не змінюючи меж регіональних і обласних територіальних утворень, дозволять акумулювати фінансові, інтелектуальні, соціальні та виробничі ресурси на розв’язання спільних актуальних проблем соціально-економічного розвитку територій за рахунок розширення коопераційних зв’язків, міжрегіональної та міжрайонної економічної інтеграції. Дане положення тісно переплітається з принципами ієрархічності в побудові систем міжпоселенного обслуговування населення. Враховуючи, що новий адміністративний устрій – це, перш за все, децентралізація влади через посилення місцевого самоврядування, постає питання визначень соціально-культурної сфери на рівні окремих територіальних одиниць. В роботі соціально-культурну сферу регіону пропонується розглядати як багатогалузеву багаторівневу систему об’єктів, об’єднаних спорідненістю функціонального призначення (забезпечення соціально-культурних потреб населення регіону в послугах з відтворення його трудового потенціалу, формування гармонійно розвинутих особистостей, підвищення життєвого рівня жителів), територіальною близькістю відповідної інфраструктури, видами праці. Головним об’єктом соціально-культурної сфери є людина, розвиток якої детермінується впливом великої гами факторів. Застосування терміну “соціально-культурна сфера” в регіональній економіці обумовлюється необхідністю органічної ув’язки територіальної організації її закладів із територіальною організацією продуктивних сил, з економічним потенціалом, характером розселення і тенденціями руху населення. Важливо також підвищувати один із основних критеріїв ефективності соціально-культурного обслуговування та ринкових перетворень – ступінь задоволення таких потреб, дотримуючись основних регіональних цілей розвитку. Створення сприятливих умов для життя і соціально-культурного забезпечення населення та їх пріоритетність для регіонів формують основу цих цілей.
В дисертації також доведено, що важливу роль в побудові соціальної держави відіграє територіальна організація соціально-культурної сфери, яка являє собою наявність у межах певної території галузево взаємопов’язаних інфраструктурних комплексів та невиробничих видів діяльності різних форм власності та підпорядкування, діяльність яких забезпечується функціонуванням механізму ринкового господарювання та певних форм державного регулювання і спрямована на всебічний освітній та культурний розвиток особистості, формування та збереження здоров’я населення з метою створення “людського капіталу суспільства”.
Другий розділ «Аналіз стану та особливостей розвитку соціально-культурної сфери регіону (На прикладі