+3 8(066) 185-39-18
fдорослого, то підліток ставить себе в ситуацію дорослого в системі суспільних відносин...». [29, c.37]
Розвиток інтересу до себе, до власного внутрішнього життя, усвідомлення суперечливості своїх устремлінь, бажань, потреб - усе це стає змістом конфліктних переживань підлітка. Наприклад, він розуміє, як важливо підвищити успішність по основних предметах для майбутнього вступу до вузу, але не вірить, що зможе цього домогтися, не знаходить у себе потрібних якостей, що, однак, не веде до переорієнтації на іншу професію. Такий внутрішній конфлікт може зовні виражатися в зовсім іншій, перетвореній формі, наприклад, у виді невдоволення своєю зовнішністю, низьким чи надмірно високим ростом, худорлявістю або повнотою. Педагог, спостерігаючи зовнішнє вираження конфліктних переживань, далеко не завжди догадується про наявність щирої драми. Підкреслимо, що навіть довірчі відносини з класним керівником не є гарантією повної відвертості в п'ятнадцять років. Внутрішній світ, що ускладнюється, вимагає автономії від будь-яких зовнішніх впливів, має потребу в інтимності переживань.
Вихід із кризового стану виражається й у поглибленні взаємин з однолітками, появі своєї компанії. Така референтна група відіграє значну роль у розвитку системи цінностей підлітка, саморегуляції його поведінки. Відомий швейцарський психолог Ж. Піаже зробив такий висновок: коли дитина кооперується із собі подібними, - вона уже доросла [15, c.19]. У цей час основна увага вчителя повинна бути спрямована на вивчення особливостей сприйняття підлітками своїх однолітків, на позитивні і негативні авторитети для того, щоб, вивчивши специфіку процесу спілкування важких учнів, правильно керувати цим спілкуванням. Іноді потрібно спеціально створювати ситуації, у яких виникає можливість різновікового спілкування (самоврядування, гурткова робота, спортивні змагання і т. д.). У деяких випадках підліток має потребу в придбанні визначених комунікативних навичок, що досягається в безпосередніх і ігрових ситуаціях, у процесі спеціального програвання типових конфліктів при драматизації окремих епізодів зі шкільного життя, під час обговорення книг і фільмів. Буває, що від педагога потрібно рішуче втручання в спілкування підлітка з ровесниками, тому що загальна спрямованість його компанії викликає серйозні побоювання. Однак і в такому випадку форми педагогічного впливу повинні бути недирективними, неавторитарними, повинні передбачати повагу до учня, серйозне, не зневажливе відношення до його помилок.
При переході від підліткового віку до юнацького зростає усвідомлення своєї несхожості на інші, унікальності власного світосприймання, новизни виникаючих проблем. Юнак то переоцінює свої можливості, то випробує до самого себе презирство і відразу, то перебуває в тривозі за майбутнє, то впадає в байдужість і песимізм. Якщо підлітки, будуючи життєві плани, звичайно мало співвідносять їх з дійсністю, скоріше мріють, чим реально прогнозують, то юнаки вже серйозно думають про те, як, якими шляхами можна буде досягти бажаного, які для цього є ресурси, об'єктивні можливості. Старшокласник розчаровується в собі і знову вірить у свої сили, заново оцінює друзів і батьків.
Якщо служити - то людству, якщо прославитися - то на увесь світ, якщо близька людина - то у всьому і до самої смерті. Такі романтичні масштаби, глобальна система координат приводять до якісно нового переживання внутріособистісних конфліктів і, отже, до нових відхилень у поведінці. «Безмірність у світі мрій» створює умови для сприйняття будь-яких перешкод на шляху здійснення задумів як принципово нездоланних, будь-яких неоднодумців - як ворогів. Корективи, що неминуче вносить життя в плани і прогнози молодої людини, внутрішньо переосмислюються як необхідність чи ледве не переродження самої особистості, розробки нової життєвої стратегії.
Підліток ледь встигав справлятися зі шквалом реально існуючих, протиріч, що відкриваються заново їм, був цілком поглинений сьогоденням. Майбутнє малювалося йому в райдужному світлі, в ореолі жаданої дорослості. Минуле стрімко відкидалося як обридла несамостійність, дитячість, залежність від старших. Юнак упритул наближається до свого майбутнього, живе скоріше в ньому, чим у сьогоденні, квапиться заповнити білі плями вимислами, що існують у його внутрішньому світі на рівних правах з буденною повсякденністю. На цьому шляху й осягають його неминучі розчарування, що можуть привести до появи алкогольних орієнтації, спробам бродяжництва, статевих девіацій, до захоплення азартними іграми і т.п. Юнаку здається, що уберегти себе від розчарувань можна тільки асоціальним шляхом - відходом від активної діяльності. У цих вікових особливостях нерідко криється причина майбутньої інфантильності молодої людини, його несамостійності, невміння брати на себе відповідальність, приймати важливі рішення.
На щастя, розвиток особистості на цьому етапі онтогенезу припускає формування професійних орієнтації, інтересу до праці, суспільно корисної діяльності, перевага оптимістичних установок і прогнозів. Правильні виховні впливи сприяють усе більшому підпорядкуванню поведінки цілям майбутнього. На перше місце висуваються ідейні переконання, стійкі моральні принципи, відповідальність перед собою, потреба в самовихованні.
Внутрішня суперечливість процесу становлення особистості школяра з першого по десятий клас не виключає активного, діючого, перетворюючого відношення до світу і до себе, яким варто цілеспрямовано керувати на кожнім віковому етапі.
Іноді батькам приходиться звертатися за консультацією до лікаря-психіатра з приводу порушень у поведінці сина чи дочки: втеч з дому, суїцидальних намірів і думок, відмови від їжі і т. д. Після ретельного обстеження лікар пише: «патологічні реакції пубертатного періоду» (пубертат - вік статевого дозрівання). Такі реакції можуть бути провісниками й інших, більш серйозних порушень, але частіше проходять практично безболісно. Роль вчителя в таких обставинах не може зводитися тільки до вимоги медичного обстеження. Досвідчений педагог