+3 8(066) 185-39-18
fбуло», - свідчить народна мудрість. Однак весь світовий досвід свідчить про неефективність тільки жорстких санкцій з боку суспільства, тому покарання потрібно розглядати лише як допоміжний засіб, головне ж - виявлення і усунення причин соціальних відхилень.
2.2 Соціально-педагогічна реабілітація підлітків з проявами девіантної поведінки
Важливою технологією роботи соціального педагога з дезадаптованими підлітками є їх реабілітація. Розгляд проблеми реабілітації в методичному і теоретичному плані дозволяє визнати неоднозначність її визначень.
Реабілітація може розглядатися як система заходів, направлених на рішення задач досить широкого діапазону - від прищеплювання елементарних навичок до повної інтеграції людини в суспільстві. Реабілітація може розглядатися і як результат впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції. На відміну від адаптації, яка трактується як пристосування з використанням резервних можливостей організму, реабілітація розуміється як відновлення, активізація. У процесі реабілітації компенсаторний механізм використовується для подолання існуючої вади, а в процесі адаптації - пристосування до нього. Отже, реабілітація - це система заходів, що мають на меті повернення дитини до активного життя в суспільстві і суспільно корисної праці. Цей процес є безперервним, хоч і обмежений тимчасовими рамками.
Потрібно розрізнювати різні види реабілітації: медичну, психологічну, педагогічну, соціально-економічну, професійну, побутову.
Медична реабілітація направлена на повне або часткове відновлення або компенсацію тієї або іншої втраченої функції організму дитини або на можливе сповільнення прогресуючого захворювання [9, c.111].
Психологічна реабілітація направлена на психічну сферу підлітка і має на меті подолання в свідомості підлітка з девіантною поведінкою уявлення про його непотрібність і нікчемність як особистості.
Професійна реабілітація передбачає навчання або перенавчання підлітка доступним для нього формам праці, пошук для нього робочого місця з полегшеними умовами праці і скороченим робочим днем.
Побутова реабілітація передбачає надання підлітку нормальних умов життя.
Соціальна реабілітація - це процес відновлення здатності дитини до життєдіяльності в соціальному середовищі, а також самої соціального середовища і умов життєдіяльності особистості, які були обмежені або порушені по яких-небудь причинах.
Під соціально-економічною реабілітацією розуміють комплекс заходів, націлених на забезпечення підлітка належними йому грошовими виплатами, захист його законних інтересів і прав. Соціально-педагогічна реабілітація - це система заходів виховного характеру, направлена на формування особистісних якостей, значущих для життєдіяльності дитини, активної життєвої позиції дитини, сприяючої інтеграції його в суспільство; на оволодіння необхідними уміннями і навичками по самообслуговуванню, позитивними соціальними ролями, правилами поведінки в суспільстві; на отримання необхідної освіти.
Соціально-педагогічна реабілітація підлітків з девіантною поведінкою реалізовується, як правило, в спеціалізованих установах, які називаються реабілітаційними центрами. Завданнями таких установ є:
-профілактика бездоглядності, бродяжництва дезадаптованих дітей і підлітків;
-медико-психологічна допомога дітям, що попали з вини батьків або в зв'язку з екстремальною ситуацією (в тому числі фізичного і психічного насильства, небезпечних умов мешкання і ін.) в скрутну життєву ситуацію;
-формування позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування і взаємодії з навколишніми людьми;
-виконання піклувальних функцій по відношенню до тих, хто залишився без піклування батьків або коштів для існуванню;
-психологічна і педагогічна підтримка, сприяюча ліквідації кризових станів особистості;
-сприяння в поверненні в сім'ю;
-забезпечення можливості діставати освіту, нормально розвиватися;
-турбота про подальший професійне і побутове влаштування [9, c.114].
Інакше кажучи, основна мета діяльності таких установ - соціальний захист і підтримка потребуючих дітей, їх реабілітація і допомога в життєвому самовизначенні. У таких установах соціально-педагогічна реабілітація включає три основних етапи: діагностика; створення і реалізація реабілітаційної програми; постреабілітаційний захист дитини.
Діагностика передбачає соціально-педагогічне дослідження, направлене на визначення рівня розвитку емоційно-пізнавальної сфери неповнолітнього, формування якостей особистості, соціальних ролей, професійних інтересів.
Реабілітаційна програма створюється індивідуально для кожної дитини і включає основні елементи: мета, задачі, методи, форми, засоби, етапи діяльності. Основною метою реабілітаційної програми є формування і корекція етичних цінностей особистості, допомога дітям в надбанні навичок комунікативного спілкування.
Постреабілітаційний захист передбачає допомогу дитині після її виходу з реабілітаційного центра у відновленні гармонійних відносин з сім'єю, друзями, шкільним колективом шляхом регулярного патронажу і корекції виникаючих конфліктів.
При побудові соціально-педагогічної реабілітаційної програми роботи з підлітками девіантної поведінки як базові враховуються наступні положення:
1. Опора на позитивні якості неповнолітнього. Для соціального педагога недопустиме категоричне засудження дитини, що має відхилення в поведінці, висловлювання похмурих прогнозів. Необхідно слідувати шляхом створення для нього «ситуації успіху», уміти знайти позитивне в поведінці підлітка, будувати згідно з цим діяльність соціального педагога.
2. Формування майбутніх життєвих спрямувань. Маючи, як правило, хронічну неуспішність в школі, підлітки часто зневіряються, не вірять в свої сили, не бачать майбутнього. Для такого підлітка важливе подальше професійне самовизначення, і в цьому випадку допомога соціального педагога разом з психологом направлена на визначення його майбутньої професії, вибір відповідного інтересам і можливостям підлітка учбового закладу і працевлаштування.
3. Крім діяльності, пов'язаної з його подальшою трудовою долею, необхідне включення неповнолітнього, схильного до девіантної поведінки, в значущу для нього і суспільно-корисну діяльність, а не читання йому моралей, нотацій, напучень, наставлянь. Це складна задача, оскільки часто вимагає зміни не тільки відношення до того або іншого виду діяльності, але і нормалізацію відносин з колективом дітей. Як показує практика, у важковиховуваних