Соціально-політичні процеси в селі Кримської АРСР 1920-х років

Для літератури 30-40-х років характерна одноманітність в оцінках, ідеологічна заангажованість та декларативна критика немарксистських напрямів соціально-політичного перетворення радянського села без глибокого аналізу теоретичних засад поглядів їх представників. Якщо тема аграрних перетворень у радянському селі не була закрита для дослідників, то лише з огляду на ідеологічну потребу підтвердити правильність більшовіцкої політики в процесі побудови соціалізму на селі і утвердити торжество колективного господарства. Література цього періоду, яка видавалася величезними тиражами, характеризувалась класовими підходами до оцінки всіх явищ і подій селянського життя, зміст її повністю відповідав партійним вимогам, що не сприяло об'єктивному висвітленню стану справ. Індивідуальне селянське господарство зазнавало різкої і не завжди обгрунтованої критики, а політика владних органів відносно заможних селян називалася вірною та необхідною. В науковий оборот майже не вводились архівні документи.

В Криму в той час видавалися ювілейні збірники, основною метою яких було зображання значних успіхів соціалістичних перетворень у кримському селі.

Імпульс до наукових історичних досліджень соціально-політичного становища села 20-х років дали рішення ХХ і ХХ? з'їздів КПРС, які засудили культ особи Сталіна і націлили суспільствознавців на подолання його наслідків у сфері науково-політичної думки. Дослідників закликали всебічно і глибше вивчати ленінську теоретичну спадщину і пропагувати її, протиставляючи сталінізмові. 

Численна література з проблем історії України періоду непу була створена в 60-80-ті роки. Особливе значення у ній надавалося розкриттю ленінських теоретичних положень про сільськогосподарську кооперацію, соціальну неоднорідність радянського селянства. Домінувала теза про те, що соціалістичне сільське господарство не може бути багатоукладним, що дореволюційне селянство як клас дрібних власників і соціалізм несумісні. Поступальний розвиток колгоспно-радгоспної системи у цей період зв'язувався з розгромом опортуністів і дрібнобуржуазних теоретиків, з торжеством ленінських ідей з аграрно-селянського питання. Для літератури 60-80-х років була типовою абсолютизація класових підходів до оцінки процесів, які відбувалися у радянському селі. Давалася взнаки обмеженість джерельної бази. Повністю ігнорувались оцінки і висновки зарубіжних авторів. Таким чином, історіографія 60-80-х років розглядала історію країни у 20-30-і роки як процес побудови соціалізму в СРСР єдино правильним шляхом, указаним Леніним і створеною ним партією.

Важливе місце в ряду літератури ціх років займають праці російских історіків В.В. Кабанова та В.П. Данилова. Особливо цінна монографія В.П. Данилова, присвячена проблемам радянського села напередодні колективізації, в якій проаналізовано демографічну, классову і соціально-професійну структуру селянства, висвітлено основні форми селянського землекористування та їх динаміка упродовж досліджуваного періоду.

Однією з головних перешкод для об'єктивного висвітлення соціально-політичних процесів у радянському селі 20-х років було те, що багато «білих плям» нашої історії були зв'язані з іменами істориків, економістів, соціологів, юристів, діячів аграрної сфери, незаслужено обмовлених і засуджених. Склалася суперечність: з одного боку з'явилась відносна можливість вивчати архівні документи і матеріали, збагачуватися знаннями стану справ у радянському селі 20-х років, з іншого боку, продовжувала мати місце неможливість відкрито публікувати у пресі оцінки та висновки, які не відповідали партійним догматам. 

У кінці 80-х років почала формуватися нова тенденція в історіографії, коли дослідники проявили цікавість до справжної історії радянського суспільства. Процеси реабілітації політичних діячів, відкриття секретних фондів архівів надали дослідникам нові можливості висвітлення реальної політики партійно-радянського державного апарату. У цей період суспільствознавці спробували сформулювати можливі альтернативи розвитку радянського суспільства у рамках його соціалістичнрго вибору. Зріс інтерес до спадщини А. В. Чаянова та М. Д. Кондратьєва, їх концепцій соціалістичного розвитку сільського господарства.

90-і роки ознаменували початок нового етапу у вивченні стану радянського села 20-х років. В Україні та Росії було захищено ряд докторських та кандидатських дисертацій. Майже всі дослідники 90-х років єдині в думці, що головною невирішеною проблемою 20-х років була проблема перспектив непу. Його згортання виявилося справою нескладною, оскільки не було політичних, соціально-економічних та ідеологічних гарантій того, що не відбудеться відродження воєнно-комуністичної ідеології та практики. Зростання в кінці 20-х років рецидивів воєнного комунізму закономірно визначило крах нової економічної політики. 

Особливістю наукових праць 90-х років став пошук можливих шляхів розвитку радянського суспільства поза його соціалістичною орієнтацією. Якраз на цьому етапі неминуче постало питання про співвідношення економіки та ідеології у 20-і роки. Дослідники доходили висновків про те, що нерідко в більшовицькій партії ідеологічні міркування брали гору над економічною доцільністю. Наприклад, Н.М. Реброва вважає, що прихильність до марксистських догм, невміння та небажання відмовлятися від утопічних стереотипів сковували розвиток наукової думки взагалі, і у сфері аграрної політики, зокрема. Проаналізувавши основні напрямки російської аграрної думки щодо шляхів подальшого розвитку сільського господарства, автор доходить висновку про перемогу гіршого для країни варіанту перетворень аграрного сектора. У дисертації О.А. Диланяна простежується еволюція поглядів більшовицької партії на ринкові відносини. Автор вважає, що осмислення необхідності відмови від командування та адміністрування, характерних для епохи воєнного комунізму, і переходу до гнучкого господарського маневрування прийшло до керівників країни не відразу, а під впливом господарської практики, масового незадоволення з боку селянства земельною та продовольчою політикою, яка проводилася більшовиками. Проте, перейшовши до нової економічної політики, партія та держава не змогли до кінця оволодіти економічними методами керівництва, що вплинуло на долю непу. 

Особливо цінною з наукової точки зору є монографія С. Р. Ляха, в якій проаналізовано