Соціологія та її вивчення у вищій школі

Кожний індивід (або людина) може успішно себе утвердити, самореалізувати, зайняти той чи інший соціальний статус (статуси) і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми. в якості висхідної підсистеми в соціальній структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі «суспільство – група – особистість».

Соціальна група – це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами.

Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

Нестійкі групи відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п. ; групи середньої усталеності – трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників і т. п. ; усталені групи – такі, як нації або класи.

Великі соціальні групи – групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об’єднання і т. п.) ; середні соціальні групи – це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т. п. ; малі соціальні групи – об’єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) – трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім’я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т. п.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок.

Основоположником вчення про малі, групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття «первинна група».

Формальною (офіційною) групою є об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. п.).

Основні особливості малої групи:

- простий або опосередкований контакт між членами групи, міжособистісна взаємодія і взаємовплив;

- наявність загальної мети і діяльності, переживання спільних почуттів;

- внутрішньо-групова розподіленість функцій і соціальних ролей;

- спільність інтересів і соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;

- певна локалізація у просторі і усталеність у часі.

Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання (наприклад, сім’я, дружня компанія, злочинна зграя і т. п.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.

За змістом соціальні групи можна поділити ще на п’ять груп:

- соціально-класові (верстви, стани, касти, класи) ;

- соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації) ;

- соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки і т. п.) ;

- соціально-професійні, або корпоративні (вчителі, лікарі, шахтарі та ін.) ;

- соціально-територіальні (мешканці Автономної республіки Крим, областей, районів, міст і т. п.).

Соціальні спільноти – це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджентними властивостями, тобто знову виникає в результаті об’єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам.

Наприклад, у високо освітньому товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільнот є:

- умови соціальної реальності, які вимагають об’єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів) ;

- спільні інтереси значної кількості індивідів;

- розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей у виді різних соціальних інститутів (наприклад, інституту права і законодавства) ;

- спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих) контактів.

Показниками соціальної спільноти як цілісності виступають:

- умови життєдіяльності;

- спільні інтереси взаємодіючих індивідуумів;

- прихильність конкретним соціальним інститутам і цінностям;

- соціально-професіональні характеристики індивідів, об’єднаних у спільність;

- приналежність до історично складених територіальних утворень.

Соціальні спільноти різняться між собою за якісними типовими ознаками (наприклад, національними, психологічними і т. п.) і за кількісними показниками, тобто величиною.

В соціологічній культурі при аналізі соціальної структури суспільства, вживається і таке слово, як «соціум» (від лат. socium – загальні, спільні). Соціумом найчастіше називають великі усталені і відносно відокремлені соціальні спільноти, етнічні, класові, територіальні і навіть ті чи інші суспільства в цілому, а також взагалі соціальне оточення людини.

 

 

Номінальні параметриРангові параметри

• Стать

• Раса

• Етнічна належність