Соціологія та її вивчення у вищій школі

СОЦІОЛОГІЗМ – принцип специфічності й автономності соціальної реальності, визнання її домінування над окремими індивідами.

СОЦІОЛОГІЯ (від лат. societas – суспільство і грец. logos – учення) – наука про становлення та функціонування соціальних спільнот, з яких складається суспільство і між котрими утворюються певні соціальні відносини та взаємодія, а також про людину соціальну – творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку.

СПІЛЬНОТА-ҐЕМАЙНШАФТ (від нім. gemeinschaft – спільнота, громада)

СПІЛКА-ҐЕЗЕЛЬШАФТ (від нім. gesselschaft – суспільство/асоціація) – терміни Ф. Тьонніса, які описують два ідеальні типи соціальних відносин та зв’язків. Спільнота ґемайншафт – поняття, яке описує відносини, що є Мимовільними, емоційними, пов’язаними із соціальним статусом особи, довготривалими та органічними. Це відносини, які переважають у простих суспільствах. Спілка-ґезельшафт або суспільство – поняття, яке описує відносини, що є індивідуалістичними, безособовими, конкурентними та контрактними. Ці відносини притаманні сучасним індустріальним суспільствам з добре розвинутим поділом праці.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ – метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об’єкта, що досліджується; служить певним пізнавальним цілям; може підлягати контролю і перевірці.

СТРУКТУРНИЙ ФУНКЦІОНАЛІЗМ – напрям у соціології та антропології, який вбачає головну мету у вивченні механізмів і структур, що забезпечують цілісність, стабільність і сталість соціальної системи. Розрізняють два основні підходи: а) структурний, який йде від аналізу різноманітних структур до виявлення виконуваних ними функцій; б) функціональний, коли визначається певна сукупність функціональних вимог, а згодом виявляються різні структури, які ці функції виконують.

СУБ’ЄКТ ПОЛІТИЧНИЙ (від лат. subjectum) – окрема людина, соціальна спільнота або соціальний інститут, здатні приймати політичні рішення, реалізувати їх у політичній практиці або контролювати їх реалізацію, та спроможні відповідати за свої рішення.

СУБКУЛЬТУРА – культура певної соціальної спільноти, яка складається із сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, що відрізняють її від культури більшості суспільства.

СУПЕРКУЛЬТУРА – культура, створена конкретним суспільством; передається з покоління у покоління.

СУСПІЛЬСТВО – найзагальніша система – взаємозв’язків і взаємовідносин між людьми, соціальними групами, спільнотами та соціальними інститутами. Згідно з Н. Смелзером, це об’єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.

СУСПІЛЬСТВО-ҐЕЗЕЛЬШАФТ (від нім. gessebchaft – суспільство, асоціація) – терміни Ф. Тьонніса, які характеризують два ідеальні типи соціальних відносин та зв’язків. Спільнота-ґемайншафт – поняття, котре визначає відносини мимовільні, емоційні, пов’язані з соціальним статусом особи, довготривалі та органічні. Це відносини, які переважають у простих суспільствах. Спілка-гезельшафт або суспільство – поняття, яке описує відносини, що є індивідуалістичними, безособовими, конкурентними та контрактними. Ці відносини притаманні сучасним індустріальним суспільствам із добре розвинутим поділом праці.

Т

ТЕОРІЇ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА – сукупність поглядів на походження і природу сучасних західних «розвинутих» суспільств та їх відмінності від «традиційних» суспільств. Термін «індустріальне суспільство» запровадив К. Сен-Сімон, започаткувавши теоретичну лінію, продовжувачами якої були О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, а згодом – Р. Арон і У. Ростоу. Основні принципи: а) визнання закономірності переходу від «традиційних» до «індустріальних» суспільств, заснованих на машинному виробництві, фабричній організації і дисципліні праці, національній системі господарства з вільною торгівлею і спільним ринком; б) «логіка індустріалізації», провадить суспільства до зростання подібності між ними; в) індустріальний розвиток відбувається паралельно з демократизацією суспільно-політичного життя, проголошенням рівних громадянських прав; особливостями індустріального суспільства є соціальна стратифікація і пов’язана з нею соціальна мобільність; г) класова боротьба замінюється мирним розв’язанням соціальних конфліктів на базі реформування суспільної системи; д) відбувається зміцнення національної ліберально-демократичної держави.

ТЕОРІЇ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА – розвиток системи ідей, закладених у теоріях індустріального суспільства, здійснений Д. Беллом та іншими сучасними соціологами. Центральна ідея – перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, який визначається: а) відповідним переходом від економіки, що виробляє товари, до обслуговуючої економіки і створення розгалуженої сфери послуг, в якій зайнята більшість працездатного населення; б) змінами в соціальній структурі (класовий поділ остаточно поступається місцем професійному, фаховому) ; в) центральним місцем теоретичного знання, яке визначає політику, і висуненням у центр соціального життя учених, науковців та інтелектуалів взагалі; г) створенням нових інтелектуальних технологій, здатних зберігати довкілля і заощаджувати природні ресурси. На відміну від індустріального суспільства, де основним був конфлікт між працею і капіталом, у постіндустріальному суспільстві основний конфлікт знаходить прояв у боротьбі між знаннями і некомпетентністю.

ТЕОРІЇ РЕФЕРЕНТНОЇ ГРУПИ – концепції, які виникають унаслідок кризи макроструктурних уявлень про суспільство та нездатності надшироких соціальних утворень забезпечити комфортне самопочуття й існування особистості, в усій їх розмаїтості. Під референтною групою у соціології розуміється соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить тепер та хотів би належати в майбутньому.

ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ УСТАНОВКИ – концепції, згідно з якими в основі людської діяльності лежать стійкі схильності і нахили, готовність індивіда або соціальної групи до дії, зорієнтованої на соціальне значимий об’єкт. Ці концепції є вихідними у проведенні прикладних емпіричних досліджень, особливо при вивченні суспільної свідомості взагалі і громадської думки зокрема, різних видів соціальної поведінки.

ТЕОРІЯ КОНВЕРГЕНЦІЇ (від лат. convergere – наближатися, сходитися) – концепція, розроблена П. Сорокіним, а також іншими сучасними соціологами. Центральна ідея – виникнення у майбутньому нової цивілізації внаслідок зближення різних соціальних систем (наприклад, капіталізму і соціалізму) при збереженні нею позитивних рис і цінностей кожної з них.

ТИПИ ПАНУВАННЯ – згідно з М. Вебером, легітимні форми владарювання: а) легальне (базується на визнанні законності використовуваних правил і норм) ; б) традиційне (базується на встановленій вірі у святість традицій) ; в) харизматичне (базується на відданості неординарним особам вождів, героїв тощо).

У

УНІВЕРСАЛІЇ КУЛЬТУРНІ (від лат. universalis – всезагальний) – риси, притаманні всім культурам.

УСТАНОВКА – загальна орієнтація людини на певний соціальний об’єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти певним чином стосовно даного об’єкту; вміщує у себе широкий спектр взаємодії особистості та соціального середовища і проявляється на трьох рівнях: когнітивному (пізнавальному), афективному (емоційно-почуттєвому) і поведінковому (поведінково-вольовому).

Ф

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА СОЦІОЛОГІЯ (від грец. рhainomenon – те, що являється) – напрям у теоретичній соціології, який стверджує, що все знання є соціальне створеним і орієнтованим на певні практичні проблеми. Основною метою є аналіз та опис щоденного життя, бо хоча воно й сприймається людьми як дане, треба показати, як воно створюється. Цей напрям започаткований у працях А. Шюца.

ФОРМАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ – напрям у теоретичній соціології, пов’язаний насамперед з ім’ям Ґ. Зіммеля. Вважає, що об’єктом аналізу повинна бути форма соціальних відносин; вивчає зв’язки, які відрізняються за суттю, але демонструють певні формальні властивості.

Х-Ч

ХАРИЗМА – здатність деяких лідерів вселяти своїм послідовникам віру в їх надлюдські здібності.

ЦЕРКВА – релігійна організація і соціальний інститут, що діє у суспільстві і має з ним тісний зв’язок.

ЦІННОСТІ – значимість явищ і предметів реальної дійсності з погляду їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних спільнот і груп та особистості; моральні та естетичні вимоги, які виробила загальнолюдська культура.

ЧИКАЗЬКА ШКОЛА – соціологічна традиція університету Чикаго (США). Основні характерні риси: а) органічне поєднання емпіричних досліджень з теоретичними узагальненнями; б) висування гіпотез у рамках єдиної організованої та скерованої на конкретні практичні цілі програми; в) розробка урбаністичної соціології з дослідженням специфічно міських проблем, підпорядкованих ідеї встановлення соціального контролю і згоди.

HOMO SOVETICUS – термін для означення типу особистості, сформованої за роки існування радянської влади в колишньому СРСР. Означає особистість із підвищеними очікуваннями соціального захисту з боку держави, орієнтовану на усталений і гарантований державою спосіб життя з мінімальними затратами власних сил та енергії, з максимальними вимогами щодо стабільної та високої зарплати, високим матеріальними потребами, конформізмом, амбівалентністю внутрішнього духовного світу й поведінки, з уприватненістю життя і соціальною пасивністю тощо.