Соціологія та її вивчення у вищій школі

РЕВОЛЮЦІЯ (від франц. revolution) – докорінна якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого. В соціології – докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утвердження нового.

РЕДУКЦІОНІЗМ (від лат. reductio – відведення, зведення до чогось) – пояснення багатогранного феномену за допомогою єдиного визначального фактора. Наприклад, психологічний редукціонізм – пояснення соціальних феноменів за допомогою лише психологічного фактору; марксизм є прикладом економічного редукціонізму, оскільки, в ньому все розмаїття соціальних явищ то історичних змін зумовлене впливом економічних факторів.

РЕЛІГІЯ – система вірувань, ритуалів та інституцій, яка пов’язує людей у певні соціальні групи. Згідно з Е. Дюркгеймом, релігія визначається через її соціальні функції: дисциплінарну (забезпечення порядку), цементуючу (забезпечення єдності суспільства) та відтворюючу (забезпечення культурної спадщини).

РЕЛІГІЙНІСТЬ (від лат. religio – благочестя, святість) – характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільнот, які вірують у надприродне і поклоняються йому. Характерною ознакою релігійності є релігійна віра, що включає до себе знання й прийняття релігійних ідей, уявлень, догматів як істинних.

РЕЛЯТИВІЗМ КУЛЬТУРНИЙ (від лат. relativus – відносний) – переконання, що культуру можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей, в її власному контексті.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ (від франц. representatif – представницький) – властивість вибірки відображати характеристики досліджуваної генеральної сукупності.

РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес засвоєння нових соціальних ролей і статусів, цінностей і знань на кожному етапі життя людини.

РЕСПОНДЕНТ (від англ. respond – відповідати) – той, хто відповідає на питання анкети і той, в кого беруть інтерв’ю; еквівалент – той, кого опитують.

РОЗПОДІЛ ПРАЦІ – об’єктивний процес диференціації суспільної праці на окремі види, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.

РОЗУМІЮЧА СОЦІОЛОГІЯ (від нім. verstehen) – напрям, започаткований М. Вебером, який вважав, що розуміння соціальної дії є основним завданням соціології. Соціолог повинен поставити себе на місце інших людей, щоби зрозуміти смисл їхніх дій, мету, яку вони перед собою ставлять. Розуміння є тим, що відрізняє соціологію від природничих наук.

РОЗШИРЕНА СІМ’Я – сімейна структура, яка охоплює нуклеарну сім’ю, а також інших родичів.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ – соціологічна концепція, що базується на визнанні залежності соціальної ролі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей, пов’язаних з їх розумінням соціального статусу конкретної особистості.

С

САНКЦІЇ (від лат. sanctio – сувора постанова, припис) – соціальні нагороди і покарання, які сприяють додержанню норм.

СЕКТА – релігійна організація, яка відкидає цінності решти суспільства і вимагає «навернення у свою віру», а також виконання відповідних ритуалів.

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (від лат. secularis – світський) – процес, за якого вірування у надприродне і пов’язані з ними ритуали піддаються сумніву, а інститут релігії втрачає свій соціальний вплив. Це також явища і процеси, які характеризуються звільненням з-під контролю: а) духовенства як соціальної групи, б) Церкви як соціального інституту, в) віри як морально-регулюючої сили.

СИМВОЛІЧНИЙ ІНТЕРАКЦЮНІЗМ (від англ. іnteraction – взаємодія) – напрямок соціології, який зосереджується на вивченні соціальних взаємодій (інтеракцій) в їх символічному виразі (мові, жестах тощо). Виходить із позиції, що індивіди поводяться з речами згідно із смислом, який ці речі мають для них, і що смисл речей виявляється у процесі соціальної взаємодії. Виникає як альтернатива до функціоналізму.

СІМ’Я – інституціоналізована спільнота, яка складається на основі шлюбу та породженій ним спільній правовій і моральній відповідальності батьків за здоров’я дітей, їх соціалізацію та виховання.

СМИСЛ (в англ. meaning – сенс, значення) – категорія символічного інтеракціонізму. Згідно з цією концепцією, соціальна взаємодія є наслідком смислів, значень, якими соціальні актори наділяють речі та дії.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ (від лат. socialis – суспільний) – способи формування умінь і соціальних установок індивідів, які відповідають їх соціальним ролям; процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі. Основні сфери соціалізації – сім’я, групи ровесників, інститути виховання і освіти тощо.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ (від лат. аdaptatiо – пристосування) – пристосування індивіда до умов соціального існування, чи то політичне середовище, чи місце праці, чи культурний простір певного суспільства.

СОЦІАЛЬНА ГЕТЕРОГЕННІСТЬ (від грец. heterogenes – неоднорідний за складом) – одна з можливих характеристик соціальної системи або спільноти, а саме її внутрішня неоднорідність.

СОЦІАЛЬНА ГОМОГЕННІСТЬ (від грец. homogenes – однорідність) – одна з можливих характеристик соціальної системи або спільноти, а саме її внутрішня цілісність і однорідність.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА – сукупність людей, які певним чином взаємодіють один з одним, відчувають свою приналежність до групи і сприймаються іншими як члени даної групи.

СОЦІАЛЬНА ДІЯ: за М. Вебером, будь-яка активність індивіда, яка має для нього певний суб’єктивний смисл і орієнтована на інших. Вебер виділяє 4 типи соціальної дії: традиційну (визначається звичкою), афективну (визначається емоціями, почуттями), ціннісно-раціональну (визначається цінністю, метою, яка приймається як дане), цілераціональну (визначається використанням різних засобів і можливою зміною цілей для одержання максимальної вигоди).

СОЦІАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ (від лат. differentia – відмінність) – розщеплення, розчленування людської життєдіяльності на множинні