Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Соціологія: тези лекцій

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
145
Мова: 
Українська
Оцінка: 

найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя – у вільній праці за покликанням. Думка про визначальну роль спорідненої праці у забезпеченні щасливого життя вперше набула загального принципу вирішення проблеми людського щастя і смислу людського буття.

Безпосереднім суб'єктивним виявом людського щастя Сковорода вважав внутрішній світ, добрий сердечний настрій, душевну міць. Досягти цього можна, виконуючи веління своєї “внутрішньої натури”, пізнаного в собі “бога”. Цією “внутрішньою натурою” є спорідненість з певними видами праці. Люди повинні пізнати самі себе, свої здібності й виробити відповідний своїй природі спосіб життя. Спорідненість, покликання і є справжнім “богом” у людині.
У цьому контексті розглядає Сковорода й проблему соціальної нерівності, визнаючи тільки одну нерівність – нерівність обдаровань і покликань, тобто нерівність “природного” походження. Звідси його принцип “нерівної рівності”. “Бог, – писав Сковорода, – богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись сія: “Неравное всем равенство”... Меншій сосуд меньше имеет, но том равен єсть большему, что равно єсть полный”. Крізь відповідну призму і критикує він суспільні вади, рахуючи за моральну перебудову світу шляхом подолання неспорідненої праці, бо саме вона породжує суспільні вади. Треба займатися тією справою, для якої людина народжена.
У творчості Г. Сковороди започатковані й ідеї екзистенціалізму, які у світовій науці стали розробляти тільки через століття. Його роздуми сповнені великого гуманізму, конструктивного змісту і варті сучасного ґрунтовного дослідження.
Наприкінці XVIІІ ст. розпочинаються активні дослідження у царині фольклору, етнографії, історії українського народу, набутні яких мають неабияке значення і для соціальних знань. Низка праць цього періоду, передусім “Опис весільних обрядів” Гр. Калиновського, “Землеописання о Малия России” М. Туринського, “Записки о Малороссии” Я. Маркевича, “Історія Малої Росії” Д. Бантиш-Каменського, “Історія русів” невідомого автора, дає підставу стверджувати про появу системних українознавчих студій, в контексті яких досліджувалося і соціальне життя народу.
Подальший розвиток і якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефодіївського братства, ідейне ядро якого утворювали М Костомаров, М. Гулак, Т. Шевченко, П. Куліш, В. Білозерський, О. Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала ”Книга буття українського народу” М. Костомарова, в якій історію України автор розглядає у контексті світового історичного процесу, висловлює соціософські міркування, наснажені ідеями всеслов'янського братства і відродження України.
Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених, праці яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі “Громада”.
Учені, які досліджують особливості тогочасної української соціологічної думки наприкінці XIX ст., відзначають, що тодішні дослідження здебільшого певною мірою трансформували ідеї О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса, виявляючи при цьому обмаль критичного ставлення до надбань своїх попередників, орієнтації до вироблення власних соціологічних теорій, хоч окремі оригінальні ідеї вони висловлювали.
На той час українська соціологія ще не була виокремленою наукою, тобто до соціологічних студій принагідно вдавалися професійні філософи, історики, географи, економісти, літератори.
Найприкметнішим у тогочасній соціологічній думці є звернення до проблем соціально-культурного життя українського народу. Як уже зазначалося, вона функціонувала тільки в координатах традиційних проблем. А тоді домінував у соціології позитивізм, який тяжів до еволюціонізму, органіцизму чи соціал-дарвінізму.
Так, у соціологічних студіях публіциста, економіста, соціолога Сергія Подолинського (1850-1891 рр.) сусідили марксистські і соціал-дарвіністські, “громадівські” погляди. Вважаючи, що суспільне життя відбувається згідно з законом боротьби за існування, він і положення про додаткову вартість розглядав як одну з форм цієї боротьби. Але поряд із законом боротьби за існування, твердив С. Подолинський, діє і закон зростання солідарності людей. З часом людські громади, піддавшись почуттю прихильності, можуть перестати боротися між собою. Все це матиме неабиякий сенс для людей, які вивільнять свої сили для боротьби з навколишньою природою. Водночас і умови боротьби з природою стануть однаковими для різних груп людей. У свою чергу зростатиме середній рівень розвитку більшості людей, з'являться можливості для самовираження талантів.
С. Подолинський значну увагу приділяв аналізові соціального становища різних груп людей, причин соціальної диференціації (їх убачав у привласненні панівним класом додаткової вартості), соціальної мобільності (залежить від національної належності особи). Ці думки висловлені у праці “Ремесла і фабрики на Україні”.
Серед вчених-дослідників українського суспільства кінця ХІХ ст. насамперед вирізняється постать Михайла Драгоманова (1841-1895 рр.), який чимало уваги приділяв перспективності історичного поступу України і можливості її самостійного існування на європейському терені. Національне питання він вважав одним із найважливіших. Основу для його вирішення вбачав передусім у демократизації суспільства, запровадженні політичних свобод, під якими розумів всенародне земське представництво з контролем за діями виконавчої влади і недоторканими свободами особи, слова, товариств. На його думку, політичні та національні інтереси російського населення у найкращий спосіб можуть бути забезпечені тільки за повної децентралізації управління економічним та культурним життям. Він обґрунтував тезу, що справжньої політичної свободи не може бути за тогочасної централізації. На підтвердження цього Драгоманов наводить факт, що в Європі з часів Великої французької революції всі перевороти саме тому і не досягали найближчої мети, бо самодержавство королів змінювало самодержавство парламентської більшості, залишаючи недоторканою і навіть удосконалюючи централізовану бюрократичну машину управління країною.
Драгоманов черпав досвід з демократичних надбань європейських держав. Йому була близькою
Фото Капча