Соціологія: тези лекцій

Географічна школа – натуралістичні вчення, які головну роль у розвитку суспільств, народів відводять їх географічному положенню і природним умовам.

Розгорнуту соціологічну систему в руслі географічної школи створив англійський історик Томас Бокль (1821-1862 рр.), обґрунтовуючи механічний географічний детермінізм, який утверджував майже повну зумовленість діяльності людини природним середовищем.

А так звана школа німецької геополітики, очолювана Карлом Хаусхофером (1869-1946 рр.), визначальними вважала суто природні причини, географічне детерміновані тенденції політичного розвитку та експансії держав-організмів. Із арсеналу геополітики були почерпнуті сумнозвісні аргументи щодо дефіциту “життєвого простору” і неприродності політичних кордонів Німеччини для виправдання фашистської агресії. За сучасних умов поняття “геополітика” має і позитивне тлумачення. Це – міждисциплінарний напрям, що вивчає залежність зовнішньої політики держав, міжнародних відносин від системи політичних, економічних, військових взаємозв'язків, зумовлених географічним положенням країн, кліматом, природними ресурсами, розселенням тощо. Геополітика у такому розумінні передбачає вироблення геостратегії держави, основних напрямів її зовнішньополітичної діяльності.

Расово-антропологічна школа інтерпретувала суспільний розвиток у поняттях спадковості, “расового добору”, боротьби “вищих” і “нижчих” рас. Її зародження пов'язане з іменем Артюра Гобіно (1816-1882 рр.), французького філософа, письменника, дипломата, одного із засновників ідеології расизму.

Органічна школа розглядала суспільство як живий організм, а соціальну диференціацію суспільства -як аналогічний розподіл функцій між різними органами.

Скажімо, німецький соціолог Альберт Шеффле (1831-1903) економічне життя суспільства ототожнював з обміном речовин а організмі. Соціал-дарвіністська школа поставши наприкінці XIX ст., опиралася головним чином на Спенсера, зводячи закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і принципів природного добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих організмів. Відповідні детермінанті чинники застосовувались і щодо суспільного життя. Найвідомішим представником цієї школи вважають польсько-австрійського соціолога Людвіга Гумпловича.

Спроби звести соціальне до біологічного, властиві позитивістській соціології, виявились явно неспроможними і наприкінці ХІХ ст. призвели до кризи біологонатуралістичних теорій, посилення психологічної тенденції в соціології. Соціологи, незадоволені примітивними біоорганічними аналогіями, виявили зростаючий інтерес до проблем мотивації та психологічних механізмів соціальної поведінки. З іншого боку, зародження експериментальної психології та її інституціалізація як самостійної дисципліни високо піднесли її науковий престиж, сприяли “експансії” психологізму в інші галузі знань. Внаслідок злиття цих двох зустрічних рухів і склався так званий психологічний напрям у соціології.

Психологічна соціологія не була єдиним цілим. Основне, на чому вона трималася, – прагнення зводити соціальне до психологічного. Але це прагнення реалізовувалося не однаково, та і розуміння психологічного було різним. У психологічній соціології можна виділити декілька напрямів:

психологічний еволюціонізм;

інстинктивізм;

“психологія народів” (тісно пов'язана з етнографією) ;

групова психологія;

інтеракціонізм.

Психологічне тлумачення соціальних процесів не вимагало негайного розриву з ідеями біолого-еволюційної школи. Спочатку йшлося тільки про те, щоб “доповнити” еволюціоністську схему вивченням психологічних механізмів розвитку і функціонування суспільства. Найбільш широко психологічна соціологія, пов'язана з позитивістською традицією, застосовувалася в США.

Засновник психологічного напряму в американській соціології Лестер Френк Ворд (1841-1913 рр.) стверджував, що з виникненням людства єдина до тих пір еволюція роздвоюється, і спонтанний розвиток стихійних сил, який Ворд називає генезисом, доповнюється свідомими діями людини, що ставить перед собою певні цілі Цей свідомий бік еволюції Ворд називає телезисом (від англ. – ціль). Первинною соціальною силою, за Вордом, є бажання (голод, спрага), пов'язані з підтриманням життя індивіда, сексуальні прагнення, що забезпечують продовження людського роду тощо. На основі первинних бажань формуються складніші – інтелектуальні, моральні та естетичні бажання, за допомогою яких Ворд намагається пояснити поступальний розвиток суспільства, його меліорацію (поліпшення). Крім індивідуального, Ворд визнає існування й “колективного телезису”.

Франклін Генрі Гіддінгс (1855-1931 рр.), засновник першої в США кафедри соціології у Колумбійському університеті, вважав, що суспільство – це психічне явище, зумовлене психічним процесом, а тому соціологія повинна поєднувати в собі як суб'єктивне, так і об'єктивне бачення. Сам він зосередив увагу на суб'єктивному, психологічному боці справи. Первинний і елементарний суб'єктивний соціальний факт, за Гіддінгсом, – це “усвідомлення роду”, тобто визнання себе й інших причетними до одного роду.

Конструюючи суспільство за зразком індивіда, психологи XIX ст. прагнули віднайти внутріособистісну психологічну детермінанту чи кілька детермінант, які могли б одночасно пояснити індивідуальну і групову поведінку. Експериментальні дослідження людської психіки показали наявність у ній потужних неусвідомлених процесів (наприклад, гіпнотичних станів, психопатології). Це сприяло тому, що і соціальні явища почали інтерпретувати в термінах неусвідомлених “інстинктів”, “устремлінь”, “імпульсів”, називаючи їх соціальними

Одним із найсуперечливіших соціологів рубежу XIX-XX ст. був Георг Зіммель (1858-1918 рр.), творчість якого дотепер піддається численним, іноді взаємовиключним інтерпретаціям – від повного заперечення цінності його ідей до визнання їх як етапних, що значною мірою визначило зміст і напрям подальшого соціологічного розвитку. Коло його інтересів було надзвичайно широким. Але їх об'єднувало специфічне й оригінальне для того часу уявлення про предмет, метод і завдання соціологічної науки. Вона, на думку Зіммеля, повинна конституціюватися не традиційним для соціальних наук чином з допомогою вибору одного, не зайнятого науками предмета, – а як метод, який застосовується в усіх науках, предметом яких є явища суспільного життя. Завдання соціології – виділити й охопити закономірності, які неможливо проаналізувати засобами кожної з цих