Соціологія: тези лекцій

Структура держави, за Гоббсом, уподібнюється будові живого організму. Суверен – це душа, чиновники – нерви та сухожилля, виконавчі та судові органи – суглоби, таємні агенти – очі держави. Нагороди та покарання -нервові імпульси, що йдуть від “голови” держави до її органів, а гроші є “суспільною кров'ю” та ін. (Ідея порівняння суспільства з живим організмом детально розроблятиметься у середині XIX ст.). Держава – це механізм, створений “механіками” (людьми), який регулюється через встановлені норми поведінки. Держава – це доцільно влаштований громадянами “політичний автомат”.

Пошуки моделей ідеального справедливого суспільства продовжували і вчені-утопісти, яких розглядають у контексті духовного, соціально-політичного досвіду епохи Відродження. Найвідоміші утопічні теорії англійця Т. Мора та італійця Т. Кампанелли. Томас Мор (1478-1535 рр.), автор твору “Утопія”, справедливим вважав суспільство, в якому існуватиме тільки суспільна власність Все має належати всім, і хоча ніхто нічим конкретно не володітиме, всі, однак, будуть багаті. Цього буде досягнуто обов'язковою для всіх фізичною працею з шестигодинним робочим днем. Найвища цінність суспільства – людина. Все підпорядковується її здоров'ю Всі громадяни одягаються однаково, за винятком того, що одяг чоловіків відрізняється від одягу жінок, а одяг одружених – від одягу неодружених. Мода ніколи не змінюється.

Томмазо Кампанелла (1568-1639 рр.) визнавав астральну залежність розвитку людського суспільства. Водночас він вважав людину істотою вільною, діяльною, здатною впливати на своє буття. Т. Кампанелла змалював образ міста-держави (“Місто Сонця”), де існує общинне життя, яке ґрунтується на відсутності приватної власності і на спільній, добре організованій праці. Ця особливість надає великої переваги: немає ні бідних, ні багатих, внаслідок чого не люди служать речам, а речі служать людям. Незалежність від речей дає змогу громадянам зберегти власну індивідуальність, не руйнувати її у непосильній праці: передбачалася тривалість робочого дня чотири години.

Взявши за основу платонівську ідеальну державу, Т. Кампанелла вважав, що відсутність приватної власності можлива тільки за відсутності індивідуальної сім'ї. В його суспільстві всі статеві стосунки мали б бути суворо регламентованими. Керівництво визначає, які чоловіки і жінки краще підходять одне одному і коли вони можуть вступати у статеві зносини. Вихованням дітей займається суспільство. Керують суспільством спеціалісти, яким поталанило від народження бути найздібнішими.

У XVII-XVIII ст. почали домінувати просвітницькі ідеї. Вчені різних країн виступили проти кріпосництва у всіх його проявах, обґрунтували необхідність нових, прогресивніших суспільних порядків, значну роль у створенні яких вони відводили поширенню знань.

Одним із найяскравіших представників цієї когорти був Шарль Луї де Секонда, відомий за своїм баронським титулом де Монтеск'є (1689-1755 рр.). Застосувавши історичний підхід до соціальних проблем, він дійшов висновку, що їх не можна тлумачити ні з точки зору християнського провіденціалізму, ні як скупчення випадкових подій, що стаються з примхи людей. “Існують загальні причини як духовного, так і фізичного порядку”, – вважав Монтеск'є.

На прикладі Стародавнього Риму він спробував обґрунтувати соціально-психологічну детермінацію історичного процесу. Джерелом могутності римлян вважав властиву їм громадянську доброчинність, яка спонукала ставити над усе інтереси вітчизни. Ця соціально-психологічна риса, на думку Монтеск'є, органічна в контексті політичної свободи, республіканської форми управління суспільством. Падіння республіки і встановлення деспотичного правління призвели до послаблення громадянської доброчинності, внаслідок чого римляни виявилися нездатними протистояти варварам, а падіння республіки зумовлене невпинною експансією римлян, значними військовими витратами. Отже Монтеск’є бачив причинно-наслідкові зв'язки між соціальними явищами. Обережно ставився він до перспектив швидкої та радикальної зміни суспільного ладу, зараховуючи себе до тих, хто “відчуває старе зло, бачить засіб до його виправлення, але водночас бачить і нове зло, яке випливає з цього виправлення”.

Логічним розвитком концепції соціально-психологічної детермінації історичного процесу стало й обґрунтування впливу географічного середовища (клімату, ґрунту, рельєфу місцевості) на характер суспільства, поведінку, діяльність його елементів. Монтеск'є вважав, що в малих та середніх за розмірами державах немає географічної передумови для сепаратизму окраїн, і тому уряд може здійснювати там свою владу порівняно м'якими засобами, не позбавляючи підданих політичної свободи, а навпаки, забезпечуючи її заради процвітання країни. Тобто в таких державах є всі можливості правити через закони. Великі за розмірами держави не можуть існувати без деспотичного правління, яке тільки страхом перед лютим покаранням змушує віддалені окраїни (насамперед їх управителів) підкорятися центральній владі. У XIX ст. концепція географічного детермінізму Монтеск'є стала одним із теоретичних джерел географічного напряму в соціології.

Значно збагатив теоретичні дослідження соціальних проблем Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). Він вважав, що суспільний прогрес характеризується суперечностями і попереджав щодо ілюзії ототожнення розвитку знань із збагаченням мудрості людей.

Руссо належить авторство теорії відчуження. Він виділив шість різновидів відчуження: політичне (відчуження правлячих осіб від їх підданих і потреб держави) ; соціально-економічне (нерівність у власності породжує зло) ; моральне (намагаючись жити “краще”, люди приходить до морального зубожіння) ; психологічне (в міру розвитку суспільства людьми оволодіває почуття самотності) ; загальнокультурне (брехливість і фальш проникають у мистецтво, науку і стосунки між людьми).

Ж. -Ж. Руссо відомий також як автор вчення про походження соціальної нерівності. Він вважав, що здатність людини удосконалюватись і зростання кількості населення зумовили нагромадження засобів для життя, створення знарядь, що підвищують ефективність праці, зумовлюють перехід до осілого способу життя і примус