Становлення публічної самоврядної (муніципальної) влади в Україні

Проблеми нормативної ідентифікації питань місцевого значення як субстрату конституювання територіальної громади розглядаються через призму терміна «місцеве господарство», що дозволяє дійти висновку про інноваційний характер визначення компетенційної бази муніципальної влади, яка визначає формування й виділення її основного об'єкта.

Обґрунтовується необхідність законодавчого визначення дефініції «питань місцевого значення», що є необхідним як із метою вироблення алгоритмічного підходу до диференціації сфер соціального життя, так і для активізації процесів становлення стабільної та власної компетенційної бази муніципальної влади.

Проведений аналіз нормативно-правової регламентації суб'єктно-об'єктного складу муніципальної влади в Україні, з урахуванням хронологічної послідовності прийняття правових актів профільного характеру й з акцентом на особливості взаємовідносин суб'єктів, котрі діють у рамках системи місцевого самоврядування, дозволив дійти висновку про його об'єктивну обумовленість процесами децентралізації державної влади, структуруванням публічної влади.

Дисертант відзначає, що нормативно-правова регламентація муніципальної влади має визнаватися інноваційною діяльністю й здійснюватися на науковій основі з використанням методологічних підходів, що є в розпорядженні соціологічної та юридичної наук. У цьому процесі першочергове значення одержує розробка узагальненого наукового поняття правового статусу територіальної громади. Необхідно розробити уніфіковане для всіх територіальних громад сіл, селищ, міст коло власних повноважень, яке б забезпечило їхні реальні суб'єктивні права, гарантуючи широку й активну участь жителів як членів територіальної громади в усіх сферах місцевого самоврядування. У цьому аспекті актуалізується необхідність законодавчого визначення «питань місцевого значення».

Автор зазначає, що ігнорування правосуб'єктності територіальних громад є істотним «бар'єром» на шляху становлення регіоналізму як державної політики – домінанти, що системостворює, визначає найважливіші напрями розвитку державності в Україні.

Звертається особлива увага на значення й високу ефективність у процесі нормативно-правової регламентації муніципальної влади локальної правотворчості за допомогою прийняття статутів (хартій) територіальних громад, що дозволяє більш повно враховувати особливості їхнього функціонування й інтереси території, на якій вони знаходяться, сприяти оперативній структурно-управлінській облаштованості локального середовища проживання жителів – членів місцевого співтовариства.

Дисертантом проаналізовані міжнародні стандарти локальної демократії та визначена їхня істотна роль у формуванні компетенції муніципальної влади. Зазначається, що такі стандарти, розроблені спільно державами в рамках європейських інтеграційних структур, зокрема в рамках Ради Європи, регулюють не тільки найважливіші питання становлення місцевого самоврядування, муніципальної влади, але також багатоаспектні питання міжнародного економічного й соціального співробітництва місцевих общин і влади, участі молоді у функціонуванні місцевої демократії, що безпосереднім чином впливає на формування й розширення компетенційної бази суб'єктів муніципальної влади, зокрема предметів її ведення.

У висновках автором сформульовані й узагальнені найважливіші результати дисертаційного дослідження. Зокрема, зазначається:

1. В Україні склалася й діє достатньо ефективна система публічної влади, що забезпечує вирішення завдань і реалізацію функцій держави в перехідний період побудови демократичної державності. Каталізатором цих процесів служить виділення двох рівнів публічної влади – публічної державної й публічної самоврядної. Проте, незважаючи на поступове удосконалення нормативної регламентації публічної самоврядної влади, її правовий статус, залишається все ж недосконалим і суперечливим, що веде до становища, при якому більшість важелів впливу на локально-регіональний рівень, а отже, й безпосередньо на рівень функціонування територіальної громади й утворених нею органів, концентрується в руках місцевих державних адміністрацій, тобто державної виконавчої влади.

2. Муніципальну владу характеризують такі основні ознаки й особливості:

- її структурування в системі публічної влади у формі публічної самоврядної влади відбувається в процесі усвідомлення державою наявності інших, недержавних інтересів – інтересів локального характеру, що не збігаються з державними, але й не суперечать їм;

- вона має більшу частку демократизму, ніж влада державна, тому що її первинним суб'єктом є територіальні громади, які складаються з жителів певних територій, і конституюється з основною метою – вирішувати питання місцевого значення;

- вона носить підзаконний характер, тому що легітимується, легалізується й регламентується публічною державною владою;

- має системний характер, виникає й функціонує на локальному рівні в процесі самоорганізації населення в умовах позитивного протекціонізму з боку держави, виступаючи у вигляді «системи (підсистеми) у рамках макросистеми»;

- функціонує у сфері місцевого самоврядування, має суб'єктно-об'єктний склад і структурну організацію, представленою безпосередньо територіальними громадами, органами, що вони створюють, або органами, що діють опосередковано, від їхнього імені;

- її існування має історичне підтвердження, обґрунтоване об'єктивною зацікавленістю груп людей, людських колективів, об'єднаних за територіальною ознакою, вирішувати спільно й під свою відповідальність важливі питання і проблеми їхнього спільного проживання. Виступає як найважливіша складова загальнолюдської культури, є одним із значних досягнень людської цивілізації;

- основою її генезису є локальний інтерес, що реалізується як вид загального соціального інтересу в державно-організованому суспільстві за допомогою місцевого самоврядування, забезпечуючи становлення й реалізацію широкого спектра соціально-, національно-, професійно-, територіально-групових, колективних інтересів;

- процеси її становлення й позитивного розвитку викликають і посилюють децентралізацію й деконцентрацію державної влади, що ще більш «олюднює», «гуманізує» саму публічну владу, робить її більш наближеною до громадян держави;

- її реалізація в повсякденному житті істотно розширює сферу свободи індивіда, «апріорно» розширяючи на рівні локальної демократії сферу (насамперед, потенційну) його соціальної дії, формуючи істотний сегмент його соціальної взаємодії, у результаті якої здійснюються колективні права особистості.

3. Функціонування муніципальної влади переводить життя людей із