Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

 

На правах рукопису

 

БЕЦЕНКО ТЕТЯНА ПЕТРІВНА

 

УДК415. 6+410

 

 

10. 02. 01 – українська мова

 

 

Харків – 1999

 

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди.

Науковий керівник – Дорошенко Сергій Іванович, доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Офіційні опоненти – Єрмоленко Світлана Яківна, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу стилістики і культури мови Інституту української мови НАН України – Савченко Любов Григорівна, кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри українознавства Харківського обласного інституту удосконалення вчителів.

Провідна установа – Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова.

Захист відбудеться 8 квітня 1999 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64. 053. 03 Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди за адресою: 310168 Харків, вул. Блюхера, 2 (зал засідань). 

 

 

У сучасній лінгвістичній науці на одне з перших місць виноситься функціонально-системний підхід до вивчення мовних елементів у їх взаємозв’язку з умовами і завданнями спілкування. З цього погляду пильної уваги заслуговує розгляд функціонування одного з видів синтаксичного поєднання слів – атрибутивних словосполучень. Вони втілюють “найтиповіші відношення, закріплені в мовній системі”1. Будучи найбільш поширеним типом словосполучень у структурі тексту, атрибутивні сполуки використовуються для точного опису різних об’єктів і явищ дійсності, а також при необхідності для надання їм соціальної оцінки або художнього змалювання. Разом з цим відбиваючи загальну закономірність граматичного поєднання слів, атрибутивні сполуки “дають імпульс для розширення лексичної сполучуваності, для створення оказіональних метафоричних контекстів“. 2 Цим вони цікаві як предмет наукового дослідження. 

Інтенсивне поширення в сучасній українській мові структурно різних типів атрибутивних словосполучень, що відбиває активні процеси в сучасному синтаксисі, потребує детального теоретичного осмислення як у виявленні структурно-граматичних, так і в знаходженні специфічних рис використання в різних сферах мовлення. Їх розгляд має здійснюватись на матеріалі різних стилів мови, в яких словосполучення є важливим інгредієнтом. Тому вивчення словосполучень, у тому числі й атрибутивних, має істотне значення для опрацювання теорії функціональних стилів, зокрема хуждожнього. Серед його різновидів значимим виступає виявлення своєрідності поетичної мови, в якій ролі словосполучень відводиться окреме і належне місце. Поетичність мови, тобто образність окремих слів і стійких сполучень, “хоч би яка була вона помітна, – пише О.О. Потебня, – незначна порівняно із здатністю мов створювати образи із сполучення слів”3. Крім того, поетична мова – одна з чутливих сфер, яка відбиває дію нових способів і засобів живого мовлення. Вступаючи в складні взаємовідношення з ідеєю твору, системою образів авторського бачення світу, словосполучення збагачується, набуває своєрідних семантичних відтінків і в багатьох випадках стає характерним лише для даного автора. Побачити шляхи появи нових значень – перспективна ділянка теоретичного осмислення розвитку синтаксичної будови української мови. Вона заманлива, адже саме в словосполученні мова знаходить розв’язання суперечності між обмеженим числом мовних лексичних одиниць, слів та стійких сполук і безкінечною кількістю предметів і явищ, називання яких становить предмет будь-якого акту комунікації. Це протиріччя розв’язується завдяки утворенню у висловленні складних одиниць мовлення – словосполучень, семантика яких визначається взаємодією кількох значень. Розкрити способи і тенденції формування таких одиниць робить актуальним вивчення атрибутивних словосполучень на прикладах розгляду поетичного доробку поетів певної доби як фрагмента розвитку мови. 

З в’язок праці з науковими програмами. Дослідження є складовою частиною плану науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. 

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – встановити семантичну взаємодію складових компонентів атрибутивних словосполучень у поетичному відтворенні реальності поетами-шістдесятниками і виявити стилістичне функціонування словосполучень типу “прикметник + іменник” різного семантичного наповнення. 

Відповідно до поставленої мети були сформульовані й виконані такі за вдання: 

1. Простежити, які групи іменників і прикметників найчастіше вступають в атрибутивні відношення для створення нових понять. 

2. Встановити стилістичну вагу словорозташування у віршових атрибутивних словосполученнях, визначити емоційно-експресивні можливості лінійно-динамічних структур атрибутивних словосполучень у поетичному тексті. 

3. Проаналізувати роль кожного з компонентів атрибутивного словосполучення в поетичному мовленні шістдесятників, зокрема з’ясувати участь іменників у формуванні поетичних образів, окреслити масив епітетів, заснованих на різних розрядах прикметників, які виконують образно-естетичну функцію в тканині поетичного твору. 

4. Розглянути семантичні, структурно-граматичні основи виникнення новотворів атрибутивних словосполучень у поетичних творах шістдесятників. 

5. Виявити особливості індивідуального стилю кожного з розглядуваних митців на зразках переважного вживання структурних семантичних і стилістичних різновидів атрибутивних словосполучень. 

Предметом дослідження є функціонально не зв’язані, вільні атрибутивні словосполучення типу “прикметник + іменник” у віршовій мові поетів-шістдесятників М. Вінграновського, П. Засенка, Л. Костенко, Д. Павличка, В. Симоненка, В. Стуса. У роботі розглядаються тільки моделі атрибутивних словосполучень, які визнаються як готові зразки, за якими кожного разу утворюється нове словосполучення в мовленні. Не аналізуються ні генітивні, ні предикативні словосполучення. 

Методи дослідження.