Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників

що кількісне вираження перелічених груп іменників у кожного поета різне. Так, у В. Симоненка трапляється 720 слововживань іменників конкретного значення і 593 – іменників з абстрактною семантикою, відповідно у Л. Костенко – 2. 120 – 1. 001, у В. Стуса – 1. 003 – 739, у М. Вінграновського – 1. 087 – 577, у Д. Павличка – 3. 135 – 2. 135, у П. Засенка – 544 – 183. Своєрідним є й уведення до поетичного контексту різних конкретних назв. Показовими у цьому є такі дані: 1) ботанічних назв у поезіях В. Симоненка засвідчується 91, у Л. Костенко – 242, у В. Стуса – 33, у М. Вінграновського – 60; 2) зоологічних назв – відповідно 20, 133, 14, 43; 3) часових назв – 92, 109, 44, 65; 4) просторових назв – 116, 156, 41, 95. Такі зіставні дані ілюструють загальновідоме положення про те, що мовні засоби, вживані поетом, відбивають особливості мовної картини світу, властивої художнику (Л. А. Лисиченко). Це положення є принциповим у виявленні індивідуальності слововживання кожним поетом. Однак в розгляді поетичної своєрідності кожного поета не можна обминати того, що є спільним у них. При всій несхожості стилістичного “почерку” і застосовуваних мовних засобів їх ріднить те, що вони діти свого часу, своєї Батьківщини, свого народу. Їхній мовний світ відбиває ознаки природи рідного краю і національного побуту, риси історичної картини світу. Другу помітну прикмету, що споріднює їх у відтворенні мовної картини життя, становить широке використання лексики, що формулює суспільно-політичні настрої й сподівання, якими жили поети в складну і суперечливу добу шістдесятих років ХХ ст. Нарешті, спільним для них є введення до поезії лексики, активізованої початком успішного освоєння космосу, розвитком науки, мистецтва, національної самосвідомості. І все ж, залучаючи до поетичного зображення іменники згаданих семантичних рядів, кожен з поетів осмислював їх відповідно до свого образного мислення, у чому й виявляється поетична особистість художника слова.