+3 8(066) 185-39-18
fпідкласи компаративних епітетів: прямий (direct) і непрямий (опосередкований) (indirect). Різниця між ними чітко виступає в такому прикладі:
She had long ape-like arms that were covered with dark fuzz, and there was a wart on her chin, and decorating this wart was a single antenna-1ike hair (T. Capote) [17, с. 2 – 3].
1.3. Прагматичні особливості вживання епітетів у текстах різних функціональних стилів
Вирішальна роль у формуванні єдності тексту належить задуму його автора. Задум охоплює текст в цілому – від початку до кінця, здійснюючи вплив на його структурні особливості. Змістові зв’язки проникають не тільки в структуру речень, але й єднають речення між собою.
Загальновизнаним є положення про те, що для тексту конструюючим фактором виступає не стільки тема, скільки комунікативне завдання, тобто мета автора, або, інакше кажучи, прагматичний аспект. Прагматично-орієнтованими лексичними одиницями в тексті насамперед виступають аксіологічні прикметники в стилістичній функції епітета.
Прагматичні можливості епітета використовуються по-різному, в залежності від стилю автора художнього твору. В художній прозі важливою складовою стилю є авторський аналітичний коментар, який розкриває перед читачем зовнішність і характер персонажу, його психологічний стан у даному епізоді [14, с. 19].
Прикладом авторського коментаря з прагматикою позитивної ознаки може слугувати уривок з роману Р. Олдінгтона «Смерть героя»:
... When they were together it was pure happiness. Priscilla was a very demure and charming little mistress... Sometimes he dared to touch her childish breasts. And the feeling of friendliness from the clasp of Priscilla's hands, the pleasure of her short childish kisses and sweet breath, the delicate texture of her warm childish-swelling breasts never quite left him; and to remember Priscilla was like remembering a fragrant English garden. Like an English garden, she was a little old-fascioned and self-consciously comely, but she was so spring-like and golden.
Реалізація прагматичної спрямованості тексту засобами аналітичного авторського коментаря є характерною для реалістичної прози ХІХ і частково ХХ століть. Однак у ХХ столітті в стилістиці художньої прози починає інтенсивно розвиватися так званий авторський синтез – організація художньої оповіді, при якій психологічний стан персонажа, причини окремих дій і вчинків не аналізуються безпосередньо в тексті, а лише імплікуються. Художній синтез створює образ, що не підлягає членуванню і деструктивному “роз'ясненню” за частинами.
В романі “Прощавай, зброя! ” Е. Xeмінгуей широко використовує прийом авторського синтезу-лейтмотиву. Образ дощу використовується письменником для створення загальної тональності твору – смутку, передчуття біди, безвиході, трагізму. У цьому лейтмотиві найважливішу роль грають епітети, що характеризують негоду (wet, muddy, slushy, dripping), вмирання природи (dead, bare, low, thin, dismal loоking), відповідну колірну гаму (black, brown, gray).
Реалізація епітетами прагматичної спрямованості тексту приймає різноманітні форми в залежності від стилю художнього твору. Так, в англійських і шотландських народних баладах переважають узуально-асоціативні епітети. В їх основі лежать звичні, “готові” асоціації, що зумовлює їх традиційний характер і сферу вжитку- народну творчість. Виразність узуально-асоціативних епітетів часто підсилюється додатковими експресивними засобами – алітерацією (stout and stalwart sons) ; синонімічним повтором (strong and sturdy thief) ; стилістичною інверсією (proud was а lily of the morn).
І навпаки, в творах художньої літератури переважають оказіонально-асоціативні епітети, які майстерно вживаються письменниками при портретизації персонажів (О. Гакслі “Жовтий Кром”), при створенні певної колірної насиченості твору (Ф. С. Фітцджеральд “Великий Гетсбі”, Е. Хемінгуей “Мати й не мати”), при вираженні потоку свідомості (В. Фолкнер “Авессалом, Авессалом! ”). Аналіз художніх творів свідчить про те, що цілісність художнього образу створюється, як правило, завдяки взаємодії епітетів з іншими тропами: метафорами, порівняннями тощо [11, с. 22].
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
У перщому розділі розглянуто теоретичні засади дослідження епітетів у сучасній англійській мові. Було дослідженно, тропічний мовний засіб – епітет, класифікація епітетів та їх особливості вживання у текстах різних стилів.
Отже, можна дійти висновку, що епітет – це слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього. Епітет – це лексико-синтаксичний троп, оскільки він виконує функцію визначення або обставини або, виражається не обов’язково переносним характером слова і обов’язковою наявністю в ньому емоційних або експресивних і інших конотацій, завдяки яким виражається відношення автора до предмета.
У широкому розумінні епiтет – це будь-яке означення, що вживається для характеристики предмета думки, для називання ознаки – чи то постiйної, узвичаєної, що часто повторюється i вiдома мовцям, чи то особливої, оригiнальної, яку помiтив тiльки автор, яка пов’язана з конкретним текстом, з iндивiдуальним авторським стилем. Вужче розумiння епiтета охоплює лише художнi, емоцiйно-образнi означення, яким властива оригiнальнiсть, нечасте вживання, індивідуальне змiстове наповнення. Різниця мiж цими двома епiтетами-означеннями досить умовна: нерідко звичайне, широковживане означення набуває в художньому контекстi нових асоцiацiй, нового естетичного змiсту, перетворюючись на оригінальний словесний образ. У даному розділі були також представлені класифікації епітетів відносно вживаності та значення. У класифікації В. Москвіна відчувається прагнення максимально повно окреслити систему різнобічних параметрів, за якими можна здійснювати розмежування епітетів не лише в художньому мовленні, а й в інших мовленнєвих стилях. Класифікація, запропонована Т. Онопрієнко, ґрунтується на врахуванні