Структурно-комунікативні ознаки неповноти речення

Матеріали дослідження можуть бути використані в лекційних курсах, спецкурсах і семінарах на філологічних факультетах, для написання дипломних і курсових робіт студентами вищих навчальних закладів. 

Апробація роботи. Основні положення роботи повідомлялися у виступах на наукових конференціях, зокрема на звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів НПУ ім. М. П. Драгоманова (1997, 1998, 1999 рр.) і на другій Всеукраїнській конференції “Тарас Шевченко і Поділля”, яка відбулась у Кам’янець-Подільському педагогічному університеті в 1999 р. Основний зміст дисертації викладено у чотирьох статтях. 

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, (238 найменувань), списку використаних джерел (48 одиниць), на основі яких проводилось дослідження функціональних особливостей неповних речень. Обсяг дисертаційного дослідження без списку використаної літератури – 185 с., повний обсяг роботи – 203 с. 

 

 

У вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми та її значущість, а також обґрунтовується актуальність теми до-слідження, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами та планами, визначаються предмет, мета і завдання дослідження, характеризуються матеріал, методи дослідження, відзначається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи та форми її апробації, зазначається кількість та обсяг публікацій, які відображають основні результати дисертаційного дослідження. 

У першому розділі – “Комунікативний, семантичний і формально-синтаксичний аспекти неповноти речення” – характеризуються основні етапи розвитку наукової думки з проблеми синтаксичної неповноти речення, подається огляд наукової літератури за темою дисертації, обґрунтовується вибір напрямків дослідження. У дисертації приймається загальновизнаний погляд на речення як багатоаспектну синтаксичну одиницю. Увага вчених до комунікативного аспекту пояснюється тим, що в процесі комунікативно-інтелектуальної діяльності мовців виявляються можливості моделювання синтаксичних побудов, ускладнення та спрощення формальної структури висловлювань і тенденції розвитку синтаксичної системи мови. Аналіз неповних речень здійснено відповідно до сучасних тенденцій дослідження синтаксису, що передбачають не лише диференціацію, а й інтеграцію комунікативного, семантичного та формально-граматичного аспектів. Основний акцент робиться на комунікативному аспекті, що відображає сутність мови як знакової системи у дії, на що в свій час звернув увагу В. фон Гумбольдт, а пізніше Л.С. Виготський, О.О. Леонтьєв, Ф.М. Березін, Г.Г. Почепцов та інші мовознавці. Такий підхід дозволяє інтерпретувати мову як діяльність, але не як самостійний різновид діяльності, а як компонент будь-якої діяльності взагалі. 

Включений у мовленнєву діяльність, кожний мовленнєвий акт в усній формі є процесом розгортання інформації в часі, у ситуації безпосереднього спілкування з адресатом. У комунікативному акті бере участь весь комплекс позамовних чинників, що забезпечують організацію мовлення у структурі, відповідній певній прагматичній настанові мовлення. Необхідність виявлення семантичних та граматичних характеристик неповного речення випливає з багатоаспектної природи самої синтаксичної одиниці. Формально-синтаксична неповнота речення повинна розглядатися як структурно-смислова мовна категорія на рівні функціонування у процесах мовлення. 

У вивченні простого речення необхідно розрізняти аналіз процесу його формування і сформованої вже мовцем конструкції. Важливо врахувати, що характер думки зумовлює вибір структурної схеми та способів вираження компонентів схеми. Тому граматична природа неповного речення відображається не тільки на рівні мовної, граматичної (синтаксичної і морфологічної) семантики, а й мовленнєвої. 

Механізм комунікативної організації речення зрозумілий в умовах реальної комунікації, результатом якої є діалогічна єдність чи монологічний текст. У таких формах спілкування передача інформації, як правило, не обмежується лише елементарним повідомленням, а реалізується комунікативним блоком, за рахунок чого кожна елементарна смислова одиниця є лише фрагментом у загальному ланцюгу спілкування. Окремі речення (репліки) як частини більш складного мовленнєвого комплексу (монологу чи діалогічної єдності) взаємопов’язані синтаксичними відношеннями. З одного боку, – це відношення граматичні, в основі яких лежать різноманітні зв’язки, а з іншого – смислові, які випливають із самої інформації повідомлення, значень його компонентного складу, що формують зміст тексту. 

Єдність змісту цих складних синтаксичних утворень досягається дотриманням учасниками комунікації певних норм і правил, закладених в ілокуції носіїв конкретної мови. У таких умовах комунікативна мета кожного окремого висловлювання відображається у його актуальному членуванні. Мовець у комунікативному акті намагається передусім передати найбільш інформативно важливу для нього частину, яка містить нові знання (рему), тоді як тема є менш значущою і задається засобами контексту, ситуації чи імпліцитно. Тому саме тема є елементом структури висловлення, який поєднує його з попереднім текстом чи реплікою. 

Компресія змісту знаходить своє відображення у граматичній структурі речення: вилучається будь-який член чи одразу кілька членів речення, які є тематичними елементами повідомлення. Це спричиняє неповноту відповідної конструкції. 

Проблема дослідження неповноти речення віддавна привертала увагу як українських, так і зарубіжних мовознавців. У сучасній лінгвістиці чітко розмежовуються два погляди на проблему неповного речення. Перший відображає традиційні концепції синтаксичної неповноти речення, представлені М.І. Гречем, О.М. Пєшковським, О.О. Шахматовим, І.Р. Чередниченком, Л.А. Булаховським, Б.М. Куликом, П.С. Дудиком, Є.М. Ширяєвим, І.Р. Вихованцем та іншими мовознавцями. У їх дослідженнях неповнота синтаксичних одиниць трактується як відхилення від норми з опущеними одним чи кількома членами, що підказуються контекстом або ситуацією мовлення. У ролі сигналів неповноти речення виступають пряма чи зворотна валентність вербально-виражених компонентів речення, яка в силу тих чи інших причин залишається нереалізованою. 

Дещо інше трактування неповноти речень пов’язане з виникненням теорії про