Стилістична транспозиція термінологічної лексики в сучасній українській мові (кодифікаційний аспект)

Складність і багатоаспектність розуміння термінологічної норми мотивується подвійною природою самої термінології, яка, з одного боку, є частиною загальнолітературної мови, а з іншого – характеризується певною спеціалізацією, належністю її до конкретної сфери функ-ціонування. Нормативний термін – це мовна одиниця, яка є компонентом спеціальної класифікаційної системи (логічний аспект нормування) і на рівні дефініції реалізує симетрію “мовний знак (слово) – поняття” (понятійний рівень норми), а також відповідає орфоепічній, акцен-туаційній, лексичній, граматичній, орфографічній нормі. До основних критеріїв нормативності належать: 1) системність; 2) понятійна співвіднесеність; 3) дефінітивність; 4) відповідність національній системі мови. Додатковими є критерії контекстуальної стабільності, однозначності, стислості й точності, стилістичної нейтральності. Термінологічна норма становить синтез її відповідності загальнонаціональній мові і функціо-нальному навантаженню в терміносистемі. Осмислення ознак загально-літературної і термінологічної норми є підґрунтям для студіювання стилістичної транспозиції термінологічних одиниць у сучасній українській літературній мові.

Термін транспозиція (від латинського transpositio – перестановка) використовуємо в значенні “зміна позицій”. Стилістичну транспозицію визначаємо як зміну місця певної лексичної одиниці в лексико-семантичній системі літературної мови. Стилістична транспозиція термінологічної лексики (зміна стилістичного статусу термінів, нейтралізація їхнього терміностатусу, стилістична переорієнтація) – це перехід термінолексем або окремих термінологічних значень до загальновживаного лексичного фонду. 

Необхідна умова термінологічного статусу лексичної одиниці – наявність дефініції. Дефініція – це точне наукове визначення, що складається із певного набору специфічних ознак, які відображають наукове поняття і репрезентують його зміст. У процесі транспозиції поняття із спеціальної системи в систему загальних понять дефініція виконує роль своєрідного “лакмусового папірця”, оскільки термін може розривати зв’язки зі своєю терміносистемою у разі вилучення певних складників дефініції. Дослідники (Н. Непийвода, Т. Панько, Г. Мацюк, Л. Симоненко, А. Крижанівська та ін.) трактують детермінологізацію як процес, що визначається не лише зміною сфери використання терміноодиниць, але й рівнем розуміння семантики термінів мовцями-неспеціалістами, чим підтверджують доцільність аналізу дефінітивної характеристики для встановлення статусу мовної одиниці. Під час стилістичної транспозиції термінологічної одиниці відбувається зміна контексту функціонування зі спеціального на неспеціальний. Реалізація термінолексеми в неспеціальному контексті зумовлена індивідуально-авторським використанням спеціального слова, що залежить від особливостей ситуації спілкування, мети висловлювання, яка є оказіональною в кожному конкретному випадку. Коли термін поширюється в неспеціальних контекстах, перш за все змінюється його призначення називати спеціальне поняття, що спричиняє трансформацію змістового наповнення. Загалом детермінологізація – процес лінійний, послідовний, який членується на певні стадії, етапи. Спочатку термін виходить за межі своєї терміносистеми і використовується в неспеціальному контексті в прямому значенні для стилістичного маркування висловлювання. Ця стадія функціонування терміна передбачає реалізацію неповного складу його компонентної структури, що названа дефініцією. Надалі транспонований термін може змінювати своє семантичне наповнення.

У нашому дослідженні вважаємо терміни “детермінологізація” і “стилістична транспозиція термінологічної лексики” синонімічними, проте надаємо перевагу другому, оскільки увиразнення стилістичного аспекту досліджуваного процесу дає змогу проводити аналіз зміни стилістичного статусу терміноодиниць в контексті різних стилістичних процесів, що відбуваються в українській літературній мові, а також простежувати комплексну взаємодію стилістичних і семантичних трансформацій.

Еволюція лексико-семантичного рівня мовної системи детермінована змінністю лексичних норм. Найґрунтовнішим та найбільш поширеним способом фіксації лексичних норм є кодифікаційна практика. Кожен словник фіксує стан мови у певний період її розвитку. Темпоральні проміжки між часом виходу словників – це орієнтовні лексикографічні зрізи. Аналіз виявленого на цих зрізах мовного матеріалу дає підстави робити висновки щодо розвитку лексико-семантичної системи на певному етапі її існування. Спостереження за терміноодиницями в аспекті синхронії здійснюється на матеріалі одного загальномовного словника. Діахронічний підхід передбачає аналіз процесу стилістичної транспозиції у широкому темпоральному проміжку. У нашому дослідженні – в інтервалі майже семи десятків років: в лексикографічному діапазоні РУС-37 – ВТС-2004. Вибрані для аналізу лексикографічні праці фіксують стилістичний статус слів, мають розгалужену систему термінологічних позначок для репрезентації стилістичної характеристики лексичних одиниць. Зміни у значенні транспозитів розглядаємо на матеріалі словників тлумачного типу. Перебудова семантичної структури лексем виявляється у появі похідних мікрозначень (далі МК), переносних та прямих ЛСВ. 

Другий розділ “Репрезентація стилістичної транспозиції термінологічних одиниць в українській лексикографії” присвячено комплексному аналізові процесу стилістичної транспозиції терміноло-гічних одиниць у лексикографічних джерелах: висвітлено внутрішні та зовнішні чинники динамічних зрушень у лексико-семантичній системі; простудійовано взаємодію стилістичних і семантичних процесів під час переходу терміноодиниць до загальновживаного лексичного фонду; схарактеризовано специфіку стилістичної транспозиції термінів різних лексико-тематичних об’єднань. 

Процес стилістичної транспозиції тісно пов’язаний із семантичною структурою лексичних одиниць. Результати спостережень засвідчують наявність у сучасній українській мові стилістично транспонованих термінологічних лексем з неоднаковою кількістю значень, що дає підстави для виокремлення п’яти типів ускладнення