Суспільно-політичний вимір та правові механізми протидії ксенофобії в Україні

3.Вперше виокремлено найпоширеніші види ксенофобії в Україні: етнічної, політичної, ідеологічної, культурної, історичної тощо. Доведено, що використання ксенофобії як політичного механізму стає дедалі поширенішим в Україні. Виявлено тенденцію ксенофобізації у політиці та соціумі потен¬ційно конфліктних моментів шляхом поширення на них критерію «свій – чужий». На прикладі тлумачення історичного минулого, зокрема України, показано, як працює алгоритм ксенофобізації та підвищується індекс ксенофобії в українському суспільстві. Ксенофобія має типові ознаки: низький рівень правової та політичної культури, нетолерантність, міфологізація історичної та національної свідомості, засліпленість емоціями, штучне створення загроз і образу ворога, небажання повернутися до джерела конфлікту і виявити дійсні причини нагнітання ситуації і т. ін. 

4.Проаналізовано особливості українського антисемітизму. Досліджено феномен медійного антисемітизму та виявлено причини неефективності політико-правових механізмів боротьби з цим різновидом антисемітизму. Вперше концептуалізовано основні виміри антисемітизму в Україні: соціально-політичний, конспірологічний та релігійний. В основу типології покладено критерій стереотипізації культурних, релігійних, етнічних, політичних рис єврейської спільноти на підставі упереджено негативного їх сприйняття. 

5.Виявлено незадовільний стан правової бази запобігання ксенофобії, що унеможливлює ефективну протидію цьому явищу. Досліджено правові заходи щодо зниження індексу ксенофобії. Доведено необхідність врегулю¬вання потоків та вдосконалення міграційного законодавства, створення ефективних програм суспільної адаптації іммігрантів. 

6.Доведено неефективність каральних правових заходів боротьби з ксенофобією та необхідність застосування політичних механізмів запобігання її поширенню – утвердження толерантності у суспільстві, реалізація програм формування цінностей плюралізму та мультикультуралізму. 

Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання у наукових дослідженнях, викладанні низки політологічних дисциплін, зокрема етнополітології, конфліктології, при розробці спецкурсів та у підготовці навчальних посібників. Висновки та узагальнення можуть використовуватися у законодавчій діяльності, створенні правової бази з протидії та запобігання ксенофобії, у процесі виховання міжетнічної, релігійної, соціальної, політичної толерантності. 

Апробація результатів дослідження. Дисертація була виконана і обговорена у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення дисертації були апробовані авторкою на наукових конференціях: всеукраїнській науково-практичній конференції «Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його правового регулювання» (18-19 листопада 2005 р., м. Одеса), всеукраїнській науковій конференції «Міжнаціональні взаємини в Україні: питання інформаційного простору» (14 лютого 2006 р., м. Київ), методологічному семінарі «Національна держава і право в умовах глобалізації» (19 лютого 2007 р., м. Київ), круглому столі «Проблеми міграції за кордоном та в Україні» (24 квітня 2007 р., м. Київ), міжнародній конференції «Роми України: з минулого в майбутнє» (10-11 червня 2008 р., м. Київ). 

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 6 публікаціях, надрукованих у фахових виданнях з політичних наук, та 4 тезах виступів на наукових конференціях. 

Структура дисертаційного дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (245 джерел). Загальний обсяг дисертації становить 194 сторінки, список використаних джерел – 26 сторінок. 

 

 

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної теми, розкрито ступінь її наукової розробки, визначено мету і дослідницькі завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну отриманих в ході дослідження результатів і висновків, їх практичне значення, розкрито зв’язок дисертації з науковими програмами та темами, вказано апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг. 

У першому розділі «Міждисциплінарний аналіз природи ксенофобії» аналізуються соціобіологічні витоки ксенофобії, її подальше ідеологічне обґрунтування та роль у політичних процесах. Досліджуються особливості функціонування ксенофобії у сучасному політичному та суспільному вимірах. При цьому авторка не обмежується лише етнополітологією, а звертається до тлумачення цього явища в антропології та соціопсихології. 

Дисертантка, вивчаючи різні наукові підходи до аналізу даного феномена, доходить висновку про існування двох основних тлумачень причин ксенофобії. Одна група дослідників вважає, що ксенофобія є наслідком примітивних соціобіологічних програм (у контексті примордіалістської теорії тлумачення етнічності), інші вчені називають ксенофобію виключно культурним феноменом, здобутком цивілізації. Обидва тлумачення пов’язані причинно-наслідковим зв’язком: страх перед кимось або чимось незнайомим, який породжує ненависть і несприйняття чужого аж до бажання знищити його. 

Дисертантка підкреслює, що біологічна і психологічна ксенофобія є глибоко закоріненою в свідомості та поведінці людей. Вона відіграла важливу роль у історії людства, забезпечуючи виживання як окремих етносів, так і націй-держав. Ксенофобія амбівалентна: сама по собі вона не може бути оцінена ні позитивно, ані негативно. З одного боку, інстинкт само¬збереження дає змогу спільнотам захищати себе, зберігати свою ідентич¬ність, підтримувати багатоманітність життєвих, у тому числі культурно-цивілізаційних, форм, а з іншого – як і кожен сліпий інстинкт, ксенофобія може свідомо використовуватися у різноманітних ідеологічних маніпуляціях, нерідко як основний компонент цілих ксенофобських «проектів» – у нацизмі (ненависть до інших етносів), більшовизмі (ненависть до класових ворогів), релігійному фундаменталізмі (ненависть до іновірців, єретиків). 

Дисертантка робить висновок про те, що на підсвідомому рівні не можна остаточно позбутися ксенофобських інстинктів, оскільки це суперечило б самій природі людини. Проте на рівні свідомості (освіти, культури, вихо¬вання) їх можна контролювати і нейтралізовувати чи принаймні максимально обмежити вплив на мислення та поведінку. 

Авторка аналізує ксенофобію як етнофобію, оскільки це найпоширеніше у світі розуміння ксенофобії – несприйняття чужого на основі об’єктивних етнічних відмінностей. У роботі було досліджено, як серед