Суспільно-політичний вимір та правові механізми протидії ксенофобії в Україні

2. У сучасній політичній науці досить часто термін «ксенофобія» викори¬стовують виключно в контексті міжетнічних відносин, тобто етнічної ксено¬фобії або етнофобії. Проте етнофобія – це лише різновид ксенофобії як ненависті та страху перед чужими. Адже чужий може бути таким не лише етнічно, а й соціально, політично, культурно. Відповідно стільки й буде видів ксенофобій. Усе залежить від критерію належності до певної групи. Досить часто у ксенофобії спостерігається змішання кількох ознак. 

3. Ксенофобія в Україні має свої особливості. Традиційно вважається, що українці ставляться толерантно до представників інших етносів. Однак дані соціологічних опитувань свідчать про зростання рівня ксенофобії в українському суспільстві. Маючи історико-культурні передумови, вона під¬живлюється економічними труднощами, політичною агітацією, комплексами меншовартості, діяльністю ультраправих організацій, є відповіддю на зро¬стання чисельності іммігрантів у Україні. Ксенофобські настрої помітні у ставленні навіть до споріднених етносів, наприклад, росіян, що обумовлю¬ється негативним досвідом історичного співіснування та страхом повернення минулого. Здебільшого русофобія є ксенофобією «захисту, уникнення» на відміну від агресивної українофобії з боку росіян. Непрості стосунки між країнами підживлюють ксенофобію. 

4. Окремі політичні сили використовують ксенофобію як механізм для підвищення рейтингу та здобуття прихильності електорату. Переслідуючи власні політичні сили, вони поляризують український соціум, щоразу поділяючи його на «своїх» та «чужих». Ксенофобізація окремих явищ стає дедалі поширенішою політичною технологією. З огляду на це в дисертації запропоновано відійти від традиційного етнічного, релігійного або расового розуміння ксенофобії, яке значно звужує суть поняття. Сучасному розумінню ксенофобії відповідає її якнайширше тлумачення – як несприйняття будь-яких проявів «іншого», відповідно до заданих соціальними обставинами або штучно змодельованих політичними акторами критеріїв. З огляду на застосування цього підходу виокремлено найпоширеніші види політичної ксенофобії в Україні: ідеологічну, мовну, історичну тощо. Також продемон¬стровано, яким чином запускається та працює технологія ксенофобізації тих чи інших проблемних питань. 

5. Антисемітизм в Україні як різновид ксенофобії, на відміну від інших проявів ксенофобії, став заручником конкуренції політичних сил. У анти¬семітизмі простежуються декілька вимірів: соціально-політичний, конспіро¬логічний та релігійний. Всі вони експлуатуються політичним антисемі¬тизмом, який не підтримує більшість українських громадян. 

6. Окремо слід виділити проблему імміграції в Україну іноземців, які найчастіше стають об’єктом ксенофобії. На даний момент Україна має вкрай недосконале міграційне законодавство. Міграційна політика України не спроможна адекватно реагувати на виклики глобалізації. В результаті Україну наповнюють нелегальні мігранти та трудові мігранти низької професійної кваліфікації, які не мають перспектив інтеграції в українське суспільство. Україна не готова стати учасником глобального ринку міграції трудових ресурсів: відсутнє бачення моделі інтеграції і адаптації прибулих етносів у суспільство. 

7. Нормативно-правова база протидії ксенофобії в Україні не відповідає сучасним реаліям. Стаття 161 Кримінального кодексу України рідко засто¬совується судами. Втім навіть кваліфікація протиправних дій за вищезга¬даною статтею КК України не гарантує позитивних результатів постраж¬далим від ксенофобії. Зміни до кримінального та адміністративного законодавства мають не лише посилювати відповідальність за прояви ксено¬фобії, а запобігати її проявам. Дуже часто законодавчі ініціативи, спрямовані на посилення кримінальної або адміністративної відповідальності за прояви ксенофобії, застосовуються для переслідування політичних опонентів. 

8. Одним з важливих напрямів правової протидії ксенофобії має стати запровадження комплексних змін до законодавства, які мають сприяти поси¬ленню боротьби із ксенофобією, відповідно до вимог європейського законо¬давства. В Україні боротьба з ксенофобією ведеться хаотично, безсистемно. Законодавчі ініціативи щодо протидії ксенофобії спрямовані більше на поліпшення політичного іміджу законодавців, ніж на протидію цьому явищу. Здебільшого вони розробляються без урахування реалій: індексу ксенофобії, моніторингу її проявів; без діалогу з національними меншинами, їх етнокультурними товариствами та громадськими організаціями. 

 

 

1.Явір В. Ксенофобія в російсько-українських відносинах як продов¬ження політичних спекуляцій / В. Явір // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – Вип.. 32. – С. 582-587. 

2.Явір В. У пошуках етноконфліктогенних чинників дестабілізації політичної ситуації: формування мовної ксенофобії в Україні / В. Явір // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 34. – С. 619-627. 

3.Явір В. Політична ксенофобія в Україні: російський вектор / В. Явір // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – Вип. 36. – С. 621 – 628. 

4.Явір В. Спалах історичної ксенофобії в Україні: від політики до суспільного протистояння / В. Явір // Сучасна українська політика. – 2008. – Вип. 14. – С. 383-392. 

5.Явір В. Ксенофобія у ставленні до ромів / В. Явір // Наукові записки Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2008. – Т. 15. – С. 517 – 521. 

6.Явір В. Історична спадщина як джерело нетерпимості та ксенофобії / В. Явір // Політологічний вісник. – 2008. – Вип. 34. – С. 185-198. 

7.Явір В. Вплив парламентських виборів на еволюцію партійної системи України / В. Явір // Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його